Але це не означає, що Уот не залишив ніяких відомостей про те, що тоді діялося, відбувалося чи було, або що він до цієї розповіді не доточив і такого, чого ніколи ніде не траплялося, не відбувалося і не було. Вище вже зазначалося, як важко було Уотові відрізнити бувалицю від небилиці, те, що було, діялося в будинку містера Нота, від того, чого там аж ніяк не бувало. І в розмові зі мною Уот не робив таємниці з того, що безліч подій, які, судячи з його слів, відбувалися в домі містера Нота, ну й на подвір’ї, звичайно, могли там ніколи не відбуватися, а якщо й відбувалися, то зовсім не ті і не так, так само багато з того, що там, за його словами, було, от саме того там якраз і не було, а того, чого, за його словами, там не було (бо воно є набагато вагоміше), то воно насправді саме й було, і не просто так собі було та й годі, а завжди було. Та й попри все такий чоловік, як Уот, не міг так розповісти про себе, Уота, щоб чогось не викинути, а чогось не додати. Це також не означає, що я несамохіть не викинув нічого з того, що розповів мені Уот, і нічого від себе не додав, хоча я тоді силкувався не пропустити ні слова і ретельно все заніс у свій записничок. А якщо маєш справу з такою оповідкою, як оце Уот розповів, то надзвичайно важко, навіть ретельно все заносячи в записничок, не викинути нічого з почутого і не додати нічого від себе, нічого такого, чого ніхто не казав.
Ключ, про який тут мова, був не з тих, із яких можна зробити відбиток, використовуючи віск, гіпс, шпаклівку чи масло, а все через те, що заволодіти ним навіть на мить не було ніякої змоги.
Бо кишеня, в якій Ерскін тримав ключ, була не з тих, у які Уот міг пролізти. Бо то була не звичайна кишеня, о ні, а кишеня з секретом, пришита спереду до Ерскінової панчохи. Якби Ерскін тримав свого ключа у звичайній кишені, у піджаку, у штанях, хай навіть у камізельці, то Уот, потай від Ерскіна, заліз би туди і міг би вихопити ключа і за лічені секунди зробити відбиток, встромивши його у віск, гіпс, шпаклівку чи масло. Тоді, зробивши відбиток, він міг би вкинути його у ту саму кишеню, звідки він його видобув, перед тим добре витерши ключ об вологу ганчірку. Але залізти в кишеню, пришиту спереду до чоловічої панчохи, хай би навіть той чоловік і дивився у інший бік, так, щоб не викликати його підозри, зробити таке, Уот знав, він немає ніякої змоги.
От якби Ерскін був жінкою… Але Ерскін не був жінкою.
А якби хто запитав, звідки стало відомо, що Ерскін тримає ключа в кишені, пришитій спереду до панчохи, то на це можна відповісти, що Ерскін колись мочився на кущ, а Уот, що в той самий час мочився на той самий кущ, тільки з іншого боку, угледів через гілки, бо то був безлистий кущ, ключ, який вилискував поміж ґудзиків ширіньки.
І так завжди, варто було мені остаточно пересвідчитися у тому, що я не знаю, що саме мені відомо, і Уот не знав, що саме було йому відомо, як можна було побачити, що я таки знав, бо мені сказав Уот, і Уот знав, бо й йому хтось сказав, а як ні, то він сам здогадався. Бо я особисто все дізнавався тільки через Уота. А все, що Уот знав, йому або хтось сказав, або він сам так чи інакше про все здогадався.
Уот міг виламати двері сокирою, ломом, динамітом, але це могло викликати підозру в Ерскіна, чого Уот зовсім не хотів. Отже, враховуючи всі ці обставини і Уотове небажання вдаватися як до подібних, так і до інших заходів, можна припустити, що Уот у тодішньому його стані і з тодішніми його поглядами продертися до Ерскінової кімнати в її тодішньому стані не зміг би ніяк, ніколи й ніяким способом, одне слово, для цього Уот мусив бути не Уотом, а Ерскінова кімната — не Ерскіновою кімнатою.
І все ж, хоча нічого не змінилося, тобто Уот продовжував лишатися Уотом, а кімната — кімнатою, Уот таки пробрався до кімнати і дізнався про те, що його цікавило.
По надобі знайдеш і в кадобі, сказав він і зашарівся, побуряковів, аж доки ніс його набув звичайного кольору, тоді він похнюпив голову і покрутив туди-сюди своїми великими червоними кістлявими руками.
В Ерскіновій кімнаті дзвоник був, але він був поламаний.
Крім цього, там варто було звернути увагу хіба що на картину, яка висіла на стіні, причеплена до цвяха. Посередині, на передньому плані, був зображений круг, описаний, скоріше за все, стрілкою компаса і розірваний у своїй нижній частині. Круг наче віддалявся. Так принаймні Уотові здалося. У глибині картини на сході з'явилася точка, крапка. Круг був чорний. А точка — блакитна, геть-чисто блакитна! А все інше — біле. Уот не знав, завдяки чому виникав ефект перспективи, але ефект був. Уот не міг сказати, як саме створювалася ілюзія руху у просторі і, хоч як це не дивно, у часі, але ілюзія була повна. А ще Уот ніяк не міг вирішити, коли вже круг і точка зійдуться в одній площині. Чи, може, вони вже зійшлися або ось-ось зійдуться? А може, круг перебуває на задньому плані, а точка на передньому? Уоту було цікаво, чи помічають вони одне одного, чи просто ширяють собі навмання під впливом бездушної сили взаємотяжіння або сліпого випадку. Може, гадав він, вони згодом спиняться, погомонять, а то й, як знати, об’єднаються й зіллються або й далі триматимуться кожне власного курсу, як кораблі в океанській імлі до епохального винаходу телеграфу. Хто знає, може, колись вони зіткнуться. Цікаво, метикував він, що саме мав на увазі митець (а в живопису Уот був повний невіглас), круг та його центр у пошуках одне одного чи круг та його центр у пошуках, відповідно, будь-якого центра та будь-якого круга, чи круг та його центр у пошуках, відповідно, власного центра і будь-якого круга, чи круг та його центр у пошуках, відповідно, будь-якого центра та власного круга, а чи будь-який круг та якийсь інший центр у пошуках, відповідно, власного центра та власного круга, будь-який круг та якийсь інший центр у пошуках, відповідно, будь-якого центра та будь-якого круга, чи будь-який круг та якийсь інший центр у пошуках, відповідно, власного центра та будь-якого круга, чи будь-який круг та якийсь інший центр у пошуках, відповідно, будь-якого центра і власного круга посеред безмежного простору і безконечного часу (а в фізиці Уот був повним невігласом), і от варто було Уотові подумати, що це ж осьо-сьо воно й є — будь-який круг та якийсь інший центр у пошуках, відповідно, будь-якого центра та власного круга посеред безмежного простору і безконечного часу, як очі його переповнювалися сльозами, які було ні загатити, ні стримати, і вони струменіли по бганках його переораного попереднім життям обличчя і освіжали душу.