Наприклад:
кіб о кіб, аківолоч авд. Ьнед йиліц; ічон унитсач. Илибор им ж ощ і? Огочін. Мотоу зі вялвомзор Тон ежом? Ін. Мотон зі вялвомзор Toy ежом? Ін. Атон ан ясвивид Toy ежом? Ін. Атоу ан ясвивид Тон ежом? Йихулг, йимін, йипілс. Ічон унитсач, ьнед йиліц. Аківолоч авд, кіб о кіб.
Не зразу я звик до цього.
Ушорп, казав Уот, илазакс ив ощ.
Таким чином я, здається, пропустив, якщо не помиляюся, багато з того, що, безперечно, гадаю, торкалося сьомого етапу другого, або завершального періоду Уотового перебування в будинку містера Нота.
Потім він узявся переставляти місцями вже не слова в межах речення і не літери в межах слова, і не речення в межах абзацу, і не слова в межах речення разом із літерами в межах слова, і не слова в межах речення разом із реченням в межах абзацу, і не літери в межах слова разом із словами в межах речення, і не речення в межах абзацу (ні в якому разі), борони Боже, але в межах якогось коротенького абзацу то слова в реченні, то літери в слові, то речення в абзаці, то водночас і слова в реченні, і літери в абзаці, то водночас слова у реченні і речення в абзаці, то водночас і літери в слові, і речення в абзаці, то водночас і літери в слові, і слова в реченні, і речення в абзаці.
Я не пригадую ні єдиного прикладу подібних його висловлювань. Попервах ці звуки, хоча ми ходили узад-уперед, мов приклеєні, дуже нагадували мені ірландську мову.
Уот також не міг утнути, що я йому казав. Шупро, казав він, лисказа ви що?
Так я, здається, пропустив дуже багато, гадаю, цікавого з того, що, якщо я не помиляюся, стосувалося восьмого, або кінцевого етапу другого, або завершального періоду Уотового перебування в будинку містера Нота.
Але згодом я призвичаївся до цих звуків, а там і взагалі розкумекав, що до чого, тобто міг розбирати не менше, як половину з того, що пролітало повз мою макітру.
Бо тоді я почав слабувати на вуха, та й короткозорість моя ні на курячу п’ядь не подовшала. А от мої розумові здібності, так звані здібності, навпаки, тільки зміцніли.
З наведених нижче розмов і завдяки їм ми, зокрема, дізналися про таке.
Якось усі четверо, містер Нот, Уот, Артур і пан Ґрейвз зібралися в саду. Стояла чудова сонячна днина. Містер Нот пересувався спроквола, то зникав за кущем, то з’являвся з-за іншого. Уот сидів на горбочку. Артур стояв на галявині, розмовляв з містером Ґрейвзом, містер Ґрейвз спирався на вила. Але їхній порожній домище височів поруч. Варто було зробити крок, перетнути межу — і вони були в цілковитій безпеці. Артур сказав:
Не переймайтеся, містере Ґрейвз. Прийде й такий день, коли вітер порозганяє хмари, що так довго затуляли сонце, і денне світило щедро заллє вас, містере Ґрейвз, своїм промінням, нарешті.
Воно мені все фіолетово, сказав містер Ґрейвз.
Ой, не кажіть, містере Ґрейвз, сказав Артур. Не кажіть такого.
Я кажу фіолетово, сказав містер Ґрейвз, бо… бо — щоб краще пояснити свою думку, він здійняв вила вгору.
А ви пробували бандо, містере Ґрейвз? сказав Артур. По одній капсулі, до і після їжі, запиваючи теплим молоком, і проти ночі, перш ніж лягати спати. Чого тільки я не вживав, і коли приятелька почала радити мені це бандо, я мало не плюнув їй межи очі. Її чоловік, як з’ясувалося потім, з бандо не розлучався. А от ви спробуйте, каже вона мені, і приходьте за п’ять-шість років. Я так і зробив, містере Ґрейвз, і це докорінно змінило моє ставлення до життя. Я був вічно похнюплений, байдужий, потерпав від запорів, шкіра моя вкрилася лусочками, роками я жив без друзів, які мене обминали, бо у мене смерділо з рота, і без апетиту (весь цей час я їв лише жирний бекон), а поприймавши чотири роки бандо, я став жвавим, непосидючим дженджиком, відомим нудистом, мій організм тепер радо виконує всі свої щоденні функції і залюбки перетравлює каструлі вареної картоплі. Бандо. Як чується, так і пишеться.
Містер Грейвз сказав, що він неодмінно скористається з цієї поради. Єдиним недоліком цього бандо, сказав Артур, є те, що у цій недолугій країні його тепер не дістати. Як мені відомо, менш ефективні засоби, такі як устрицин та шпанські мушки дістати ще можна, якщо, скориставшися післяобідньою перервою, підмастити гуманно налаштованих аптекарів. Тоді десять-п’ятнадцять хвилин — і ці ліки будуть ваші. А от бандо, як не плазуй перед ними — не виблагати, навіть якщо підійти у суботу. Бо державі, що, як завжди, тримає усі закони у себе в руках і крутить ними, як хоче, і байдужа до страждань тисяч чоловіків і десятків тисяч жінок по всій країні, заманулося ввести ембарго на цей геніальний засіб, за допомогою якого за досить помірні гроші наші домівки та інші одведені для побачень місця, котрі зараз зовсім знелюдніли, могли б стати джерелом великої радості та щирої втіхи. Нині цей засіб не вільно завозити ні у порти, ні суходолом через північний кордон, хіба що якось потай, наражаючись на неабиякий ризик, я маю на увазі так, щоб сховати двійко капсул десь у жіночій білизні чи, якщо це чоловік, то у футлярі для гольфових ключок, чи у палітурці молитовника, якщо це ліберально мислячий священик. Викриття цього чудодійного засобу, якщо, не дай Боже, на митниці якийсь брутальний та оскаженілий від спермотоксикозу чиновник зачує або побачить у когось цю чудо-капсулу, то негайно її конфіскує і продасть у десять-п’ятнадцять разів дорожче перекупкам, які обнишпорили весь порт або всю прикордонну митницю і дурно напитували у кожного подорожнього, чи немає, бува, в нього капсулки бандо. Краще я поясню свою думку на прикладі із життя мого давнього друга, містера Ернеста Луїта, який і за найтяжчих годин шкільного та університетського життя (а й середню, і вищу школу він закінчив з відзнакою, з найвищими оцінками з багатьох, здавалося б, несхожих між собою предметів і з грошовим призом за дослідження у розмірі трьох фунтів, семи шилінґів і шести пенсів) ніколи не кидав мене, хоча його до цього й спонукали як його, так і мої доброзичливці. Темою його дипломної роботи була, пам’ятаю, «Математичні прозріння вест кельтів», і в цій галузі він виступав із досить радикальними думками, адже був близьким другом університетського скарбника, і їхня дружба (так, це було не просто знайомство) ґрунтувалася на подібності смаків і, боюся, звичок, типових для академічних кіл, зокрема обидва вони часто полюбляли, ледве прокинувшися, заправлятися бренді. Луїт клопотався і з допомогою університетського скарбника одержав п’ятдесят фунтів на проведення науково-дослідної експедиції в район графства Клер тривалістю шість місяців. Він посміявся з цієї жалюгідно малої суми і склав такий кошторис: