, не зовсім прямо, а трошечки десь на чверть криво, себто сповнений приязні погляд поцілив у саме вухо, бо що наполегливіше Луїт нахиляв обличчя, своє по вінця налите приязню обличчя у бік містера Накібала, то більше містер Накібал відхиляв своє бурякове, старе, волохате обличчя у протилежний бік, і сказав, урочисто і голосно вимовляючи кожен звук, чотириста вісім тисяч сто вісімдесять чотири. І тут містер Накібал, на превеликий подив усього загалу, опустив очі з неба, свої розумні, тупі, зволожені, мов вирячені, очі, і втупився ними у містера Фіцвайна, який, хвильку подумаши, раптом ще більше дивуючи і без того отетерілий загал, вигукнув: Газель! Вівця! Стара вівця! Містере Дебейкер, сер, сказав Луїт, чи не могли б ви зробити, не в службу, а в дружбу, мені таку ласку і достеменно занотувати все, що я і мій друг казатимемо тут далі? Чому ж ні, містере Луїт, звичайно, сказав містер Дебейкер. Я дуже вам вдячний, містере Дебейкер, сказав Луїт. Прошу, прошу, містере Луїт, і нема за що, сказав містер Дебейкер. У такому разі я можу на вас покластися, містере Дебейкер, сказав Луїт. Певна річ, містере Луїт, сказав Дебейкер. Ви занадто згідливі, містере Дебейкер, сказав Луїт. Та де, хіба, містере Луїт, хіба, сказав містер Дебейкер. Козел! Старий бевзь! заволав містер Фіцвайн. Ви мене так заспокоїли, містере Дебейкер, сказав Луїт. Ні слова більше, містере Луїт, сказав містер Дебейкер, більше ні слова. І водночас, містере Дебейкер, спекатися такого тягаря, сказав Луїт. Його очі сягають до денця моєї душі, сказав містер Фіцвайн. До денця чого? сказав містер О’Мельдон. До денця його душі, сказав містер Магершон. Хай Бог милує! Що ж то було! вигукнув містер Макстерн. Як ви гадаєте, що то було? Молитва до Божої Матері? сказав містер Дебейкер. Хіба серед грішних людей таке трапляється? сказав містер Магершон. Погляд принаймні був цілком щирий, сказав містер О’Мельдон. Тоді дозвольте мені продовжити, містере Дебейкер, сказав Луїт. Я особисто нічого проти цього не маю, продовжуйте, містере Луїт, сказав містер Дебейкер. Прив’яжіть його, так само, як прив’язують вогкими стрічками, сказав містер Фіцвайн. Помагай вам Боже, містере Дебейкер, сказав Луїт. І вам, містере Луїт, сказав Дебейкер. Ні, ні, саме вам, містере Дебейкер, вам, сказав Луїт. І чому саме мені, містере Луїт, хоча добре, якщо ви вже так наполягаєте, але вам також, сказав містер Дебейкер. Тобто хай нам обом він помагає, ви ж це хочете сказати, містере Дебейкер? сказав Луїт. Д’ябльо, сказав містер Дебейкер (французький вираз). Мені знайоме його обличчя, сказав містер Фіцвайн. Томе! гукнув Луїт. Містер Накібал обернувся на оклик, і Луїт побачив, що той дуже чимось стурбований. Овва! сказав Луїт, ще трохи, й наступить вирішальна мить, і голосно оголосив: триста вісімдесят дев’ять ти… Мені, як би воно не вийшло, сказав містер Фіцвайн. Триста вісімдесят дев’ять тисяч сімнадцять, загорлав Луїт. Га? сказав містер Накібал. Ви це записали, містере Дебейкер? сказав Луїт. Так, містере Луїт, сказав містер Дебейкер. А ви не змогли б повторити, містере Дебейкер? сказав Луїт. Безумовно, містере Луїт. Я повторюю, містер Луїт: триста вісімдесят дев’ять тисяч сімдесят. Містер Мак… Триста вісімдесят дев’ять тисяч сімнадцять, сказав Луїт, не сімдесят, а сімнадцять. О, перепрошую, містере Луїт, мені почулося сімдесят, сказав містер Дебейкер. Я сказав «сімнадцять», містере Дебейкер, сказав Луїт, бо так я і подумав, чітко і ясно. Це неймовірно, сказав містер Дебейкер, я чітко і ясно чув «сімдесят». А ви, містере Макстерн, що ви почули? Я почув «сімнадцять», надзвичайно чітко почув, сказав містер Макстерн. Правда, сказав містер Дебейкер, так і почули? Ці «надцять» і досі бринять у моєму вусі, сказав містер Макстерн. А ви, містере О’Мельдон, сказав містер Дебейкер? Що «а ви»? сказав містер О’Мельдон. Ви що почули, «сімнадцять» чи «сімдесят»? сказав містер Дебейкер. А ви що почули, містере Дебейкер? сказав містер О’Мельдон. «Сімдесят», сказав містер Дебейкер. І сім що? сказав містер О’Мельдон. І сім-де-сссять, сказав містер Дебейкер. Безумовно, сказав містер О’Мельдон. Ха, сказав містер Дебейкер. А я сказав «сімнадцять», сказав Луїт. І що? сказав містер Магершон. І сім-на-дд-цять, сказав Луїт. Я так і думав, сказав містер Магершон. А ми ніяк не можемо дійти згоди, сказав містер Дебейкер. Аякже, сказав містер Магершон. А ви, пане президент? сказав містер Дебейкер. Ге? сказав містер Фіцвайн. Я кажу «містере президент», сказав містер Дебейкер. Не розумію вас, містере Дебейкер, сказав містер Фіцвайн. Як ви почули, «сімнадцять» чи «сімдесят»? сказав містер Дебейкер. Мені почулось «сорок шість», сказав містер Фіцвайн. Я сказав «і сімнадцять», сказав Луїт. Ми вам віримо, містере Луїт, віримо вам, сказав містер Магершон. Тоді занесіть це, будь ласка, до протоколу, містере Дебейкер. Звичайно, з задоволенням, містере Луїт, сказав містер Дебейкер. Щиро вам дякую, містере Дебейкер, сказав Луїт. Нема за що, нема за що, сказав містер Дебейкер. І як воно звучить тепер? сказав Луїт. Тепер, сказав містер Дебейкер, воно звучить так, містере Луїт: триста вісімдесят дев’ять тисяч сімнадцять. Містер Накібал: га? Чи не дозволить шановна рада йому сісти? сказав Луїт. Кому саме наша рада має дозволити сісти? сказав містер Магершон. Він стомився стояти, сказав Луїт. Де ж я бачив це обличчя? сказав містер Фіцвайн. Скільки ще це все триватиме? сказав містер Макстерн. То можна йти? сказав містер Магершон. Коли він сидить, то краще чує, сказав Луїт. Нехай ляже, якщо він так хоче, сказав містер Фіцвайн. Луїт допоміг містерові Накібалу лягти, став на коліна й схилився над ним. Томе, закричав він, ти мене чуєш? Так, сер, сказав містер Накібал. Триста вісімдесят дев’ять тисяч сімнадцять, закричав Луїт. Хвилинку, сказав містер Дебейкер, я зараз занесу це у протокол. Хвилина минула. Продовжуйте, сказав містер Дебейкер. Відповідай, закричав Луїт. Сімсят — тре, сказав містер Накібал. Сімсят — тре? сказав містер Дебейкер. Очевидно, він мав на увазі «сімдесят три», сказав містер О’Мельдон. Він мав на увазі «сімдесят три»? сказав містер Фіцвайн. Він сказав «сімдесят три», сказав Луїт. Хіба? сказав містер Дебейкер. О Боже, сказав містер Макстерн. О що? сказав містер О’Мельдон. О Боже! сказав містер Магершон. Містере Дебейкер, сказав Луїт, будьте ласкаві, оголосіть те, що у вас там є. Де саме? сказав містер Дебейкер. У протоколі, щоб пересвідчитися, що воно відповідає дійсності. Який ви все-таки недовірливий, містере Луїт, сказав містер Дебейкер. Багато що залежить від точності фіксації факту, сказав Луїт. Він має рацію, сказав містер Макстерн. З чого почати? сказав містер Дебейкер. З моїх слів і зі слів мого друга, сказав Луїт. Більше вас нічого не цікавить? сказав містер Дебейкер. Ні, сказав Луїт. Містер Дебейкер заходився переглядати свої записи і сказав, я бачу таке: Містер Луїт: Томе, ти мене чуєш? Містер Накібал: так, сер. Містер Луїт: триста вісімдесят дев'ять тисяч сімдесят. Містер Нак… Сімнадцять, сказав Луїт. А й справді, містере Дебейкер, сказав містер Фіцвайн. Скільки разів вам ще можна казати? сказав містер О’Мельдон. Згадайте свої сімнадцять років, сказав містер Магершон. Ха, ха, чудова думка, сказав містер Дебейкер. Містер Магершон сказав, чи не краще було б, зважаючи на те, що такі надзвичайно великі числа — е… пішли в діло, щоби наш скарбник погодився взяти на себе складання протоколу тільки на сьогодні? Я аніскільки не збираюся зневажати цим нашого шановного секретаря, якого усі ми знаємо з найкращого боку, але оскільки тут ідеться про нечувано складні числа, то бодай сьогодні… Ні, ні, ні в якому разі, сказав містер Фіцвайн. Містер Макстерн сказав, може, якби наш шановний секретар зголосився записувати числа не цифрами, а словами. Так, так, як ви на це дивитесь? сказав містер Фіцвайн. А яка різниця? сказав містер О’Мельдон. Містер Макстерн відповів: ну як же, він тоді записував би всі почуті слова, а не переводив би їх у числові еквіваленти, що вже саме по собі вимагає тривалої практики, особливо коли йдеться про числа, які складаються з п’яти-шести літер, даруйте, цифр. Що ж, як на мене, то це — блискуча ідея, сказав містер Магершон. Ви могли б так зробити, містере Дебейкер? сказав містер Фіцвайн. Але ж я так завжди роблю, сказав містер Дебейкер. Я у цьому не сумніваюся, сказав містер Фіцвайн. Тоді я не знаю, що тут можна зробити, сказав містер Магершон. Хто з нас не помиляється, сказав Луїт. Дякую, містере Луїт, сказав містер Дебейкер. На здоров’я, містере Дебейкер, сказав Луїт. От і прекрасно, от і чудово, вигукнув містер О’Мельдон. Що саме прекрасно і чудово? сказав містер Макстерн. Ці дві цифри співвідносяться, сказав містер О’Мельдон, як кум до свого кобеля. Кум до свого що? сказав містер Фіцвайн. Він мав на увазі куб до свого кореня, сказав містер Макстерн. А я як сказав? сказав містер О’Мельдон. Кум до свого кобеля, ха-ха, сказав містер Дебейкер. А що це означає, куб до свого кореня? сказав містер Фіцвайн. Нічого не означає, сказав містер Макстерн. Як це так? «Нічого не означає»? сказав містер О’Мельдон. Містер Макстерн відповів, до свого якого кореня? Можна мати безліч коренів. Взяти хоча б довгий кубічний огірок сорту «Турецький», сказав містер Фіцвайн. Не всі куби, сказав містер О’Мельдон. А хто каже про всі куби? сказав містер Макстерн. І не про цей куб, сказав містер О’Мельдон. Я про це нічого не знаю, сказав містер Макстерн. Я в ньому нічого не петра