, сказав містер Фіцвайн. Я також, сказав містер Магершон. Що саме прекрасне і чудове? сказав містер Фіцвайн. Містер О’Мельдон відповів, а те, що містер Белінакс… Містер Накібал, сказав Луїт. Містер О’Мельдон сказав, що містер Накібал подумки за якісь тридцять п’ять чи сорок секунд видобув кубічний корінь із шестизначного числа. Містер Макстерн сказав, сорок секунд! Принаймні п’ять хвилин минуло з того часу, як було оголошено цю цифру. Що ж тут дивного? сказав містер Фіцвайн. Мабуть, наш президент забув, сказав містер Макстерн. Два є кубічним коренем з восьми, сказав містер О’Мельдон. А й справді, сказав містер Фіцвайн. Так, два на два — чотири, а два на чотири — вісім, сказав містер О’Мельдон. Отже, два є кубічним коренем із восьми, сказав містер Фіцвайн. Так, і вісім — це два в кубі, сказав містер О’Мельдон. Вісім — це два в кубі, сказав містер Фіцвайн. Так, сказав містер О’Мельдон. Ну то й що ж тут дивного? сказав містер Фіцвайн. Містер О’Мельдон відповів: Те, що два є кубічним коренем із восьми, а вісім є двійкою в кубі, давно вже нікого не дивує. Мене дивує те, що містер Наллібек подумки за такий короткий час видобуває кубічний корінь із шестизначного числа. О, сказав містер Фіцвайн. А це так важко? сказав містер Магершон. Неймовірно, сказав містер Макстерн. Ну-ну, сказав містер Фіцвайн. Жодна людина ще не спромоглася на такий подвиг, лише одного разу на таке збився кінь, сказав містер О’Мельдон. Кінь! вигукнув містер Фіцвайн. Цей випадок описано у «Kulturkampf», сказав містер О’Мельдон. Так от воно що, сказав містер Фіцвайн. Луїт не приховував свого задоволення. Містер Накібал перекинувся на бік і, очевидно, спав. Але ж містер Канібал не кінь, сказав містер Фіцвайн. Зовсім не схожий, сказав містер О’Мельдон. А ви певні в тому, що це ваше припущення цілком слушне? сказав містер Магершон. Ні, сказав містер О’Мельдон. У всьому цьому є щось слизьке, сказав містер Макстерн. Не кінське, а слизьке, ха-ха, дуже смішно, сказав містер Дебейкер. Я протестую, сказав Луїт. Проти чого? сказав містер Фіцвайн. Проти слова «слизьке», сказав Луїт. Занесіть це до протоколу, містере Дебейкер, сказав містер Фіцвайн. Луїт дістав з кишені аркуш паперу і передав його містерові О’Мельдону. А це ще що таке, містере Луїт? сказав містер О’Мельдон. Це перелік шестизначних чисел, їх тут дев’яносто дев’ять, які є точними кубами інших чисел, які теж подано. І що я мушу з ними робити, містере Луїт? сказав містер О’Мельдон. Перевірте мого друга, сказав Луїт. О, сказав містер Фіцвайн. А я вийду, оскільки на карту поставлено мою наукову сумлінність, сказав Луїт. Годі-бо, заспокойтесь, містере Луїт, сказав містер Магершон. Роздягніть його догола, зав’яжіть йому очі, а мене виведіть геть, сказав Луїт. А як щодо телепатії або ж передачі думок на відстані? сказав містер Макстерн. Луїт сказав: а ви, як питатимете про піднесення в куб, то закрийте чим-небудь куби, а як треба видобути корінь кубічний, то закрийте графу, де позначені корені. А що від того зміниться? сказав пан О’Мельдон. А ви самі не знатимете відповіді, сказав Луїт. Пан Фіцвайн вийшов з кімнати, слідом за ним подалися і інші члени ради. Луїт розштовхав містера Накібала і допоміг йому підвестися. До кімнати повернувся містер О’Мельдон, в руці він тримав папір, який дав йому Луїт. Я можу це взяти з собою, містере Луїт? сказав він. Звичайно, сказав Луїт. Дякую, містере Луїт, сказав містер О’Мельдон. Нема за що, містере О’Мельдон, сказав Луїт. До побачення, джентльмени, сказав містер О’Мельдон. Луїт сказав, до побачення, містере О’Мельдон. Попрощайся з містером О’Мельдоном, Томе, покажи, який ти в нас чемний, скажи: до побачення, містере О’Мельдон. Догобач, сказав містер Накібал. Дуже мило, дуже мило, сказав містер О’Мельдон. Містер О’Мельдон вийшов з кімнати. Невдовзі Луїт і містер Накібал, взявшися за руки, зробили те саме. А ще трохи згодом спорожнілу кімнату заповнили сірі тіні. Зайшов служник, повимикав світло, порозставляв стільці, оглянув кімнату, подивився, чи все гаразд, і вийшов. Потім уся ця простора кімната поринула у пітьму, бо запала ніч, ще одна ніч. Ну і от, містере Ґрейвз, наступного дня, хочете вірте, хочете — ні, о тій самій порі, на тому самому місці, посеред залитої світлом просторої зали з височенною стелею зібралися ті самі добродії, ретельно перевірили, як містер Накібал підносить у куб різні числа і видобуває з них корінь кубічний. Рада скористалася з запропонованих Луїтом запобіжних заходів, хоча й не стала виводити Луїта із кімнати, а запропонувала йому стати спиною до ради, обличчям до відчиненого вікна і дозволила містерові Накібалу не скидати дещо зі своєї білизни. Містер Накібал з честю витримав це суворе випробування; коли він підносив у куб різні числа загальною кількістю сорок шість, то зробив лише двадцять п’ять дрібних помилок, а коли видобував корінь кубічний із п’ятдесяти трьох чисел, то ледь схибив лише у чотирьох випадках! Відстань між питанням і відповіддю, інколи незначна, а часом завдовжки у хвилину, дорівнювала у середньому тридцяти чотирьом-тридцяти п’яти секундам, якщо вірити містерові О’Мельдону, який прийшов на засідання зі своїм секундоміром. На одне запитання містер Накібал зовсім не відповів. То був досить неприємний момент. Містер О’Мельдон, не підводячи очей від аркуша, оголосив п’ятсот і дев’ятнадцять тисяч триста тринадцять. Минула хвилина, хвилина з чвертю, хвилина з половиною, хвилина і три чверті, дві хвилини, дві хвилини з чвертю, дві хвилини з половиною, дві хвилини і три чверті, три хвилини, три хвилини і чверть, три хвилини з половиною, три хвилини і три чверті, а містер Накібал все не відповідав! Прошу вас, сер, ну що ж ви, сказав містер О’Мельдон різко, п’ятсот дев’ятнадцять тисяч триста тринадцять. Але містер Накібал не відповідав! Він або знає, або не знає, сказав містер Магершон. І тут містер Дебейкер так зайшовся сміхом, що залився сльозами. Містер Фіцвайн сказав, якщо ви не чуєте, то так і скажіть; я не чую. Якщо ви не знаєте, то так і скажіть: я не знаю. А то що ж нам тут до ночі чекати чи що? Луїт обернувся і сказав: а хіба це число, хіба воно є у переліку? Помовчте, містере Луїт, сказав містер Фіцвайн. А хіба це число є у переліку? гримнув Луїт на науковців і рішуче підступив до них, спершу позеленівши, потім збліднувши від обурення. Я звинувачую скарбника, сказав Луїт і направив на того перст, наче в кімнаті було два, чи три, чи чотири, чи п’ять, чи навіть шість скарбників, а не лише один, у виголошенні числа, якого немає у переліку, із якого можна видобути такий саме корінь кубічний, як із моєї сраки. Містере Луїт, закричав містер Фіцвайн. З його що? сказав містер О’Мельдон. Із його сраки, сказав містер Магершон. Я звинувачую його, сказав Луїт, у зловорожості, недоброзичливості і підступності, у ретельно продуманій спробі зацькувати, заплутати і збити з пантелику старого чоловіка, який із приязні до мене не шкодує своїх сил, щоб… щоб… щоб… який не шкодує сил. Мене обурила і роздратувала ця вихватка, додав Луїт, яку я вважаю …, …, …, …, …, …, …, …, …, і тут усі почули каскад таких міцних виразів, що якби пан О’Мельдон не був людиною м’якою і згідливою, він неодмінно обурився б, такими каскадними і міцними були слова, які він почув. Але містер О’Мельдон був людиною такою м’якою і згідливою, що коли містер Фіцвайн підвівся і сповненими обурення словами почав закривати засідання, то він підвівся і заспокоїв містера Фіцвайна, пояснивши йому, що саме він, містер О’Мельдон, у всьому винен, бо він, недобачивши, прийняв нуль не за нуль, а за одиницю. Але ж воно у вас вийшло не са-са-самохіть, без усякого лихого наміру, сказав містер Фіцвайн. Потім запала мовчанка, яка тривала доти, доки містер О’Мельдон, звісивши голову і плавно теліпаючи нею з боку на бік, переносив вагу свого тіла з ноги на ногу і повторював: о ні, ні, ні, ні, Господь не дасть збрехати, ніколи. В такому разі я мушу попросити, щоб містер Лінґард вибачився перед вами, сказав містер Фіцвайн. О ні, ні, ні, ні, ні, ніякого вибачення, скрикнув містер О’Мельдон. Містер Лінґард? сказав містер Магершон. Я сказав «містер Лінґард?» сказав містер Фіцвайн. Звичайно, сказали, сказав містер Магершон. Про кого ж це я думав? сказав містер Фіцвайн. Дівоче прізвище моєї матері — Лінґард, сказав пан Макстерн. Ну, як же, як же, добре її пам’ятаю, чудова була жінка, сказав містер Фіцвайн. Вона померла при пологах, народила мене і померла, сказав містер Макстерн. Я вам вірю, сказав містер Дебейкер. Чудова, прекрасна жінка, сказав містер Фіцвайн. По закінченні іспитів настав час для запитань і відповідей. Через східні вікна просторої зали струменіло червоне зимове сонце, воно, сердито прощаючись із землею, пронизувало своїм сяйвом застійне кімнатне повітря, і в той самий час на протилежному боці крізь вибагливі, зроблені в орієнтальному стилі прорізи вже чулася спершу квола, але дедалі гомінкіша мелодія, що її вигравали мільйони сопілочок ночі. Настав час для запитань і відповідей. Містер Фіцвайн спитав: а видобувати квадратний корінь він теж уміє? Містер О’Мельдон сказав, якщо вже він може підносити в куб, то в квадрат і поготів, і якщо вже він уміє видобувати корінь кубічний, то з квадратним і поготів упорається. Я питаю містера Луїта, сказав містер Фіцвайн. Тут ідеться не про те, щоби зводити в куб чи в квадрат, сказав Луїт. Як це так? сказав пан Фіцвайн. Луїт відповів: людина з багатою