робування; коли він підносив у куб різні числа загальною кількістю сорок шість, то зробив лише двадцять п’ять дрібних помилок, а коли видобував корінь кубічний із п’ятдесяти трьох чисел, то ледь схибив лише у чотирьох випадках! Відстань між питанням і відповіддю, інколи незначна, а часом завдовжки у хвилину, дорівнювала у середньому тридцяти чотирьом-тридцяти п’яти секундам, якщо вірити містерові О’Мельдону, який прийшов на засідання зі своїм секундоміром. На одне запитання містер Накібал зовсім не відповів. То був досить неприємний момент. Містер О’Мельдон, не підводячи очей від аркуша, оголосив п’ятсот і дев’ятнадцять тисяч триста тринадцять. Минула хвилина, хвилина з чвертю, хвилина з половиною, хвилина і три чверті, дві хвилини, дві хвилини з чвертю, дві хвилини з половиною, дві хвилини і три чверті, три хвилини, три хвилини і чверть, три хвилини з половиною, три хвилини і три чверті, а містер Накібал все не відповідав! Прошу вас, сер, ну що ж ви, сказав містер О’Мельдон різко, п’ятсот дев’ятнадцять тисяч триста тринадцять. Але містер Накібал не відповідав! Він або знає, або не знає, сказав містер Магершон. І тут містер Дебейкер так зайшовся сміхом, що залився сльозами. Містер Фіцвайн сказав, якщо ви не чуєте, то так і скажіть; я не чую. Якщо ви не знаєте, то так і скажіть: я не знаю. А то що ж нам тут до ночі чекати чи що? Луїт обернувся і сказав: а хіба це число, хіба воно є у переліку? Помовчте, містере Луїт, сказав містер Фіцвайн. А хіба це число є у переліку? гримнув Луїт на науковців і рішуче підступив до них, спершу позеленівши, потім збліднувши від обурення. Я звинувачую скарбника, сказав Луїт і направив на того перст, наче в кімнаті було два, чи три, чи чотири, чи п’ять, чи навіть шість скарбників, а не лише один, у виголошенні числа, якого немає у переліку, із якого можна видобути такий саме корінь кубічний, як із моєї сраки. Містере Луїт, закричав містер Фіцвайн. З його що? сказав містер О’Мельдон. Із його сраки, сказав містер Магершон. Я звинувачую його, сказав Луїт, у зловорожості, недоброзичливості і підступності, у ретельно продуманій спробі зацькувати, заплутати і збити з пантелику старого чоловіка, який із приязні до мене не шкодує своїх сил, щоб… щоб… щоб… який не шкодує сил. Мене обурила і роздратувала ця вихватка, додав Луїт, яку я вважаю …, …, …, …, …, …, …, …, …, і тут усі почули каскад таких міцних виразів, що якби пан О’Мельдон не був людиною м’якою і згідливою, він неодмінно обурився б, такими каскадними і міцними були слова, які він почув. Але містер О’Мельдон був людиною такою м’якою і згідливою, що коли містер Фіцвайн підвівся і сповненими обурення словами почав закривати засідання, то він підвівся і заспокоїв містера Фіцвайна, пояснивши йому, що саме він, містер О’Мельдон, у всьому винен, бо він, недобачивши, прийняв нуль не за нуль, а за одиницю. Але ж воно у вас вийшло не са-са-самохіть, без усякого лихого наміру, сказав містер Фіцвайн. Потім запала мовчанка, яка тривала доти, доки містер О’Мельдон, звісивши голову і плавно теліпаючи нею з боку на бік, переносив вагу свого тіла з ноги на ногу і повторював: о ні, ні, ні, ні, Господь не дасть збрехати, ніколи. В такому разі я мушу попросити, щоб містер Лінґард вибачився перед вами, сказав містер Фіцвайн. О ні, ні, ні, ні, ні, ніякого вибачення, скрикнув містер О’Мельдон. Містер Лінґард? сказав містер Магершон. Я сказав «містер Лінґард?» сказав містер Фіцвайн. Звичайно, сказали, сказав містер Магершон. Про кого ж це я думав? сказав містер Фіцвайн. Дівоче прізвище моєї матері — Лінґард, сказав пан Макстерн. Ну, як же, як же, добре її пам’ятаю, чудова була жінка, сказав містер Фіцвайн. Вона померла при пологах, народила мене і померла, сказав містер Макстерн. Я вам вірю, сказав містер Дебейкер. Чудова, прекрасна жінка, сказав містер Фіцвайн. По закінченні іспитів настав час для запитань і відповідей. Через східні вікна просторої зали струменіло червоне зимове сонце, воно, сердито прощаючись із землею, пронизувало своїм сяйвом застійне кімнатне повітря, і в той самий час на протилежному боці крізь вибагливі, зроблені в орієнтальному стилі прорізи вже чулася спершу квола, але дедалі гомінкіша мелодія, що її вигравали мільйони сопілочок ночі. Настав час для запитань і відповідей. Містер Фіцвайн спитав: а видобувати квадратний корінь він теж уміє? Містер О’Мельдон сказав, якщо вже він може підносити в куб, то в квадрат і поготів, і якщо вже він уміє видобувати корінь кубічний, то з квадратним і поготів упорається. Я питаю містера Луїта, сказав містер Фіцвайн. Тут ідеться не про те, щоби зводити в куб чи в квадрат, сказав Луїт. Як це так? сказав пан Фіцвайн. Луїт відповів: людина з багатою уявою здатна підносити і в куб і в квадрат подумки, числа ніби самі з’являються перед її внутрішнім зором. Тобто ви виступаєте за викорінення коренів? сказав містер Фіцвайн. Не всіх, сказав Луїт, а тільки кубічних. А як бути з квадратними? сказав містер Фіцвайн. Не чіпати їх, сказав Луїт. Як це так? сказав містер Фіцвайн. Людина з багатою уявою здатна видобувати квадратний корінь подумки, сказав Луїт, так само, як і з допомогою аркуша паперу і олівця. А корінь кубічний? сказав містер Фіцвайн. Луїт нічого не відповів, та й що йому було казати? А корінь четвертого ступеня? сказав містер О’Мельдон. То є, власне, квадратний корінь у квадраті, сказав Луїт. А корінь п’ятого ступеня? сказав містер Фіцвайн. Та хіба ж Господь наш воскрес на другий день? сказав Луїт. А корінь шостого ступеня? сказав містер Дебейкер. То є квадратний корінь у кубі або кубічний у квадраті, сказав Луїт. А корінь сьомого ступеня? сказав містер Макстерн. А ходити по воді яко по суху? сказав Луїт. А корінь восьмого ступеня? сказав містер О’Мельдон. Квадратний квадратного кореня у квадраті, сказав Луїт. Настав час для запитань і відповідей. Радість і туга, здрастуй і прощавай, удар і відсіч, програв і переміг, переміг і програв — усе змішалося у цій великій, до всього байдужій залі. А корінь дев’ятого ступеня? сказав містер Фіцвайн. То є кубічний корінь у кубі, сказав Луїт. А корінь десятого ступеня? сказав містер Дебейкер. Не може існувати без п’ятого ступеня, сказав Луїт. А корінь одинадцятого ступеня? сказав містер Макстерн. Якщо його у віскі встромити? сказав Луїт. А корінь дванадцятого ступеня? сказав містер О’Мельдон. То є корінь квадратний кубічного кореня у квадраті або корінь кубовий квадратний кореня у квадраті, або корінь квадратний квадратного кореня в кубі, сказав Луїт. А корінь тринадцятого ступеня? сказав містер Фіцвайн. Годі! зайшовся криком містер Магершон. Тобто? сказав містер Фіцвайн. Годі! сказав містер Магершон. Яке ви маєте право казати «годі»? сказав містер Фіцвайн. Джентльмени, джентльмени, сказав містер Макстерн. Містере Луїт, сказав містер О’Мельдон. Слухаю вас, сер, сказав Луїт. Ось переді мною сьогодні на аркуші було два стовпчики чисел, сказав містер О’Мельдон, в одному, там, де позначалися корені, стояли лише двозначні числа, в іншому, там, де був стовпчик з кубами, стояли лише шестизначні числа. Стовпчик з кубами! вигукнув містер Макстерн. Що таке? В чому там справа? сказав містер Фіцвайн. Яка краса, сказав містер Макстерн. А й справді, містере Луїт, як ви гадаєте? сказав містер О’Мельдон. Я до музики не вдатний, сказав Луїт. Я не це мав на увазі, сказав містер О’Мельдон. А що ви маєте на увазі? сказав містер Фіцвайн. Я маю на увазі, сказав містер О’Мельдон, з одного боку, те, що в одному із стовпчиків, тобто у стовпчику коренів, знаходимо лише двозначні числа, а з іншого, тобто у стовпчику кубів, знаходимо лише шестизначні числа. Я ж правду кажу, містере Луїт? Список — перед вами, сказав Луїт. А стовпчик із коренями також дуже симпатичний, як на мене, сказав містер Дебейкер. Так, але до стовпчика з кубами йому і не братися, сказав містер Макстерн. Ну, може, й не зовсім так, але й не те щоб зовсім не так, сказав містер Дебейкер. І тут він заспівав: