Ха-ха-ха-ха, ха-ха, ха, гм, сказав містер Дебейкер. Чи будуть ще якісь питання, перш ніж я піду додому? сказав містер Фіцвайн. Я саме порушив дуже важливе питання, сказав містер О’Мельдон, але мене перебили. То хай він продовжить з того місця, де зупинився, сказав містер Магершон. Те важливе питання, яке я порушував, сказав містер О’Мельдон, коли мене перебили, полягало ось у чому: із двох стовпчиків чисел, які я бачив сьогодні, один, а саме… Він уже двічі про це казав, сказав містер Макстерн, продовжуйте не з того місця, де ви почали, а з того, де вас урвали. Чи ви хочете повторити помилку дарвінівської гусені? Дарвінівської кого? сказав містер Дебейкер. Дарвінівської гусені? сказав містер Магершон. А що там із ним сталося? сказав містер Макстерн. А сталося із ним те, сказав містер Магершон, що коли він лежав у гамаці, то на нього раптом… А ми хіба зібралися для того, щоб обговорювати гусінь? сказав містер О’Мельдон. Та заради Бога, викладіть нарешті своє питання, сказав містер Фіцвайн, і дайте мені спокійно піти додому до моєї жінки. І до дітей, додав він. Питання, яке я збирався викласти, сказав містер О’Мельдон, коли мене так брутально урвали, полягало ось у чому. Якщо у лівому стовпчику, тобто стовпчику коренів, замість двозначних чисел трапляються і три-, і чотиризначні, не кажучи вже про інші, тоді у правому стовпчику, тобто у стовпчику кубів, замість суто шестизначних чисел мусили бути й семи-, восьми-, дев’яти-, десяти-, одинадцяти- і навіть дванадцятизначні числа. Після цих слів запала мовчанка. Чи не так, містере Луїт? сказав містер О’Мельдон. Може бути, сказав Луїт. У такому разі чому, сказав містер О’Мельдон, перехнябився уперед і вдарив кулаком по столу, чому їх тут немає? Кого там немає? сказав містер Фіцвайн. Того, про кого я щойно казав, сказав містер О’Мельдон. Тобто? сказав містер Фіцвайн. Містер О’Мельдон відповів: з одного боку, у першому стовпчику… Тобто стовпчику коренів, сказав містер Дебейкер. Містер О’Мельдон продовжив: три- і навіть чотиризначні числа… Не кажучи про всі інші, сказав містер Макстерн. Містер О’Мельдон продовжив: а з іншого боку, в іншому… Тобто стовпчику кубів, сказав містер Магершон. Містер О’Мельдон продовжив: семизначні… Восьми-… сказав містер Дебейкер. Або дев’яти-, сказав містер Макстерн. Або десяти-, сказав містер Магершон. Або одинадцяти-, сказав містер Дебейкер. Або навіть дванадцяти-, сказав містер Макстерн. Значить, сказав містер Магершон. А що їм там робити? сказав містер Фіцвайн. Пташка божая не знає ні турбот і ні… сказав Луїт. Чи можу я припустити, містере Луїт, сказав містер О’Мельдон, що якщо я запитаю цього чоловіка і попрошу його назвати кубічний корінь із… він схилився над аркушем, — ну, скажімо, дев’ятисот сімдесяти трьох мільйонів двохсот п’ятдесяти двох тисяч двохсот сімдесяти двох, то чи зможе він відповісти? Тільки не сьогодні, сказав Луїт. Або принаймні, сказав містер О’Мельдон, знову зазираючи у свій аркуш, із дев’ятисот дев’яноста восьми мільярдів семисот мільйонів ста двадцяти дев’яти тисяч дев’ятисот дев’яноста дев’яти? В принципі так, але не зараз, сказав Луїт. Ха, сказав містер О’Мельдон. То ви вже виклали своє питання, містере О’Мельдон? сказав містер Фіцвайн. Так, сказав містер О’Мельдон. Мені приємно це чути, сказав містер Фіцвайн. Ви про це нам пізніше розкажете, сказав містер Магершон. Але де ж я бачив це обличчя? сказав містер Фіцвайн. І ще один момент, сказав містер Макстерн. Сонце вже зайшло за західний обрій, сказав містер Дебейкер, він обернув голову і витягнув руку в тому напрямку. Всі інші теж обернулися і не зводили погляду з того місця, де щойно було сонце. Але містер Дебейкер крутнувся і, вказуючи в протилежний бік, сказав: а от на сході сутеніє набагато швидше. Потім усі обернулися і прикипіли очима до вікон, в яких щось наче мерехтіло, і до темно-сірого неба понад самою землею і світло-сірого трохи вище. Бо ніч, здавалося, не так западала, як піднімалася знизу, немов новий день. Але, нарешті, немов відходячи від могили, в яку щойно поклали близьку вам людину, затямте мої слова, містере Ґрейвз, в яку щойно поклали близьку вам людину, їхні тіла, охаючи та ахаючи, повільно знялися зі своїх місць і рушили геть, а містер Фіцвайн мерщій зібрав усі папери, бо у призахідному світлі він згадав, де саме дуже давно він побачив це обличчя. І от він підвівся і похапцем вийшов із зали (немов можна було якось вискочити із зали не підводячись), слідом за ним потяглися, не дуже кваплячись, його помічники у такому порядку, спершу містер О’Мельдон, тоді містер Макстерн, тоді містер Дебейкер, а там і містер Магершон, випадково так вийшло, навмисно чи іще якось, Бог його знає. Потім містера О’Мельдона, поки він зупинявся, щоб потиснути руку Луїтові, погладити містера Накібала по голові і зразу непомітним рухом витерти руку об штани, наздогнали і залишили позаду спочатку містер Макстерн, тоді містер Дебейкер, а там і містер Магершон, а потім і містер Макстерн, поки він зупинився, щоб висловити якусь із своїх думок, наздогнали і залишили позаду спочатку містер Дебейкер, а там і містер Магершон. А потім містера Дебейкера, коли той нахилився, щоб зав’язати шнурівку на черевику, яка, як завжди, розв’язалася, обійшов містер Магершон, який тихо й повільно почвалав самотньо до дверей, немов якийсь із персонажів Едґара По, і ще трохи, і дійшов би до них, і пройшов би крізь них, якби раптом якась нагла думка не спинила його ходи і не примусила його заклякнути, розкарячивши і без того криві кінцівки, так що вага всього його тіла мала розподілитися між лівою ступнею та пальцями правої ноги і довго хиталася між ними, не знаючи, де б їй, переляканій, знайти пришиб. Тепер порядок, згідно з яким вони
СТОВПЧИК КУБІВ ЗУСТРІВ СТОВП КОРЕНІВ
І ПИТАЄ, ЩО ТОЙ БУДЕ ПИТИ?
СТОВПЧИК КУБІВ ЗУСТРІВ СТОВП КОРЕНІВ
І ПИТАЄ, ЩО ТОЙ БУДЕ ПИТИ?
СТОВПЧИК КУБІВ ЗУСТРІВ СТОВП КОРЕНІВ
І ПИТАЄ. ЩО ТОЙ БУДЕ ПИТИ?
СКЛЯНКУ ДОБРОГО ЧОРНИЛА. КАЖЕ СТОВП КОРЕНІВ,
З ВІРНИМ СТОВПЧИКОМ РІДНИХ, БРАТЕРСЬКИХ КУБІВ
ЗАВЖДИ ЛАДЕН Я ПЕРЕХИЛИТИ.