Клянуся, воно саме з рук випорснуло, немов ящірка, от їй-богу, сказав містер Нолан.
Якщо вже й це не поставить його на ноги, сказав містер Ґорман, ніщо йому тоді не допоможе.
Поверх помиїв проступили яскраві бризки крові. Містера Ґормана й містера Нолана це не злякало. Пошкодження не могло зачепити якогось більш-менш життєво важливого органа.
Прийшов містер Кейс. Ніч, яка щойно минула, не надала йому свіжості, все ж він був у прекрасному гуморі. В одній руці він тримав термос із чаєм, у другій книжку «Веди нас, пісне», яку через несприятливі нічні події забув залишити на полиці у своїй будці, як це робив щоночі.
Він побажав доброго ранку й щиро і приязно потиснув руку спочатку містерові Ґорману, тоді містерові Нолану, які в свою чергу у такій самій послідовності побажали йому дуже доброго ранку і сердечно потисли його руку. І тут містер Ґорман і містер Нолан пригадали, що за всією цією ранковою колотнечею вони забули побажати один одному доброго ранку і потиснути один одному руку, тому вони, не гаючи ні хвилини, чемно і радісно виправили свій недогляд.
Як містера Ґормана, так і містера Нолана вельми зацікавила розповідь містера Кейса, бо вона й справді проливала світло на те, що досі для них було оповито суцільним мороком. Утім, багато чого ще потребувало істотних пояснень.
А ви певні, що це той самий? сказав містер Ґорман.
Містер Кейс пробрався до того місця, де лежав Уот. Відтак нахилився і книжкою зішкрябав якусь гидь, що прилипла до Уотового обличчя.
Обережно, ви ж так зіпсуєте свою гарну книжку, вигукнув містер Ґорман.
Одяг наче той самий, сказав містер Кейс. Він підійшов до вікна і черевиком перегорнув капелюха. І капелюх пізнаю, сказав він. Потім подався до дверей і став поруч із містером Ґорманом і містером Ноланом. І валізи, здається, ті самі, сказав він, от обличчя щось не дуже пригадую. Якщо це той самий, то я його бачив двічі лише, і обидва рази у тьмяному світлі, так, важко було щось розгледіти. І, разом з тим, зазвичай, лиця я запам’ятовую назавжди.
Особливо таке лице, сказав містер Нолан.
І дупи, додав містер Кейс, подумавши. Якщо я бодай одного разу як слід роздивлюся якусь дупу, то я вже її не сплутаю ні з якою іншою, хай їх там хоч мільйон буде.
Містер Нолан щось пошепки сказав керівникові.
Ну це ти занадто, сказав містер Ґорман.
А от усього іншого моя голова ніяк не тримає, сказав містер Кейс, не тримає і квит, можете в жінки моєї спитати.
До чоловіків приєдналася леді Маккан. Усі обмінялися з нею вітаннями, доброзичливими побажаннями.
Містер Ґорман ввів її в курс подій.
Що це, кров? сказала леді Маккан.
Ні, це так, невеличка цівочка, сказав містер Кейс, з носа витекла або скоріше за все з вуха.
Товстозадий Кокс і смердюк Уоллер прийшли разом. Після обов’язкових для такої ситуації компліментів і рухів головою та руками леді Маккан розповіла їм про те, що тут відбулося.
Треба щось робити, сказав містер Кокс.
І негайно, сказав містер Уоллер.
З’явився геть захеканий хлопчик. Він сказав, що прибіг від містера Коула.
Містера Коула? сказала леді Маккан.
Він стрілочником на переїзді робить, сказав містер Кейс.
Містер Коул прагнув дізнатись, чому стрілка містера Кейса перекривала шлях поїздові, який мав прибути о п’ятій п’ятдесят сім і вже щодуху мчав з південного сходу у бік станції.
Боже праведний, сказав містер Кейс, про що я тоді думав.
Але не встиг він дійти до дверей, як містер Ґорман, якого весь час смикав хлопчик, наказав стрілочникові спинитися.
Містер Коул, сказав хлопчик, дуже хотів би також знати, навіщо містер Кейс перекрив шлях поїздові, який мав проминути переїзд містера Коула о шостій нуль шість і зараз поспішає з північного заходу в бік переїзду.
Вертайся, мій юний друже, сказала леді Маккан, до того, хто послав тебе, і скажи йому, що тут відбулися жахливі події, але зараз усе вляглося. Повторюй за мною. Відбувалися… жахливі… жахливі… події… але зараз… усе вляглося… Ну от і чудово. Ось тобі пенні.
Підійшов криворотий Міллер. Криворотий Міллер зроду-віку ні з ким не вітався, ні усно, ні у який інший спосіб, і мало хто вітав криворотого Міллера. Він став навколішки перед Уотом і підклав йому під голову свою руку. У такій зворушливій поставі він провів деякий час. Потім підвівся і вийшов геть. Він стояв на платформі спиною до залізничної колії, обличчям до хвіртки. Сонце ще не встало з-за моря. Поки він дивився, воно встало й своїм вранішнім світлом осяяло його обличчя.
Уот також узяв і підвівся, чим неабияк розважив добродіїв Ґормана, Нолана, Кокса і Уоллера. Леді Маккан особливої радості не виявила.