На підтвердження цього не довелося довго ждати. Зайшовши у глиб села, повстанці побачили худобу, яка злякано бігала по вулиці, а на снігу мішки з награбованими речами. Ліворуч, провалюючись у заметах і падаючи, втікали до лісу людські постаті. На більший пострах Журба послав їм услід автоматну чергу.
Ще кілька коротких серій із повстанських автоматів майже зовсім припинили стрілянину в горішній частині села. Та його дільниця, якою проходили повстанці, була замешкана переважно самими українцями, але їх не помічалося. Лише час від часу в котромусь із вікон з'являлося людське обличчя, але, уздрівши озброєних вояків на дорозі, миттю зникало. З деяких хат доносилося голосіння жінок і жалібний плач дітей, - то був знак, що в цій хаті не стало батька або когось із членів родини.
Вже вечоріло, коли повстанці дійшли до середини села. Тепер вони почували себе далеко певніше, бо нічка - це партизанська мати. Певности додавав іще й той факт, що бандити панічно повтікали. Гарячковий Андрійко вже кілька разів опинявся попереду повстанців, аж поки далекий постріл не пригадав йому, що його місце позаду них.
Надворі було видко як удень. Хмари розійшлися, на небі з'явився місяць, замиготіли тремтливі зорі, закліпали безпорад но, мовби плакали, спостерігаючи те жахливе злодіяння, яке сьогодні пережила Лубна, а потім знову зникли за хмарами. Ще один закруг дороги, яка пролягала попри саму річку, й у поновному місячному світлі показалася Чумакова хата. Вона шальована дошками і крита бляхою, стайні і стодоли під солом'яними стріхами, а поруч великий, гарний садок. Та світла у вікнах немає…
За хвилину повстанці опинилися біля воріт, а Чумак ускочив на подвір'я. Ніде ні сліду життя. Двері стайні відчинені, ста: порожня, хатні двері також наростіж, усе, що залишилося, не пограбоване, поперевертане. Всюди пустка. А де ж батьки, рідня?…
Він оббіг довкола обійстя, потім стрілою вилетів на вулицю знову й наказав Андрійкові, наче старому упістові:
- Заведи Журбу й Сову до Пашківського над потічок, а потім навідайся до Онуфрія Трояна, з яким я конечно мушу бачитися й говорити. Якщо він іще живий, скажи йому, щоб зібрав якнайбільше наших хлопців.
Андрійко миттю зрозумів Чумака, блиснув очима і звернувся до Щепка:
- Ви ведіть їх далі, а я побіжу.
І, не чекаючи схвалення, зник між хатами. Вулицею не користувався, й це було дуже мудро з його боку.
Чумак і Міша залишилися на дорозі. Повісивши автомат на груди, Міша крутив цигарку, а Чумак сумно дивився на свою порожню й пограбовану хату. Про його щасливе життя в ній, починаючи від малого хлопця й на 18-річному парубкові закінчуючи, можна було б написати грубезну книгу, але її, ненаписану, Чумак перечитав удруге за кілька секунд. Упродовж того часу Міша вже мав дві готові запалені цигарки й одну з них устромив Чумакові в зуби.
За іронією долі якраз навпроти Чумакової хати за річкою жив Барц, ватажок польської комуністичної шушвалі. Десь у 1931 році він приїхав до Лубної як управитель двірських маєтків. Тут оженився з Фуксовою дочкою, на початку 1939 року переїхав на Волинь, звідки вернувся в 1943 році без нічого й оселився в цій самій хаті, біля якої Чумак і Міша обговорювали плян дальших дій. Адже вони мали завдання зловити Барца.
- Ти обійдеш хату і станеш під грушею, а я піду до передніх дверей, - сказав Чумак.
Міша швиденько перебіг через кладку й почав обхід хати, а Чумак повільно наближався до дверей, перевісивши автомат упоперек грудей і тримаючи в руці пістоль. Постукав. За хвилину двері відчинила жінка, та сама, чоловік якої на цьому терені був паном життя і смерти, але перелякана вкрай. Тремтіла цілим тілом.
«Це значить, що вістка про бандерівців уже дійшла й сюди», - подумав Чумак і, кинувши коротке слово «Обшук!». переступив поріг. Заглянув до однієї кімнати, до другої, до кухні, потім засвітив лямпу й поліз на горище, хоч був певний, що Барца там немає. Зате знайшов там частину товарів, які колись привіз зі своєї крамниці в Динові на переховання до батьків, їх пограбувала банда кілька місяців тому.
Вернувся до кімнати, в якій лишив жінку. Вона стояла на тому самому місці, тільки тепер біля неї були два хлопці. Побачивши у дверях повстанця, менший прилип до матері і вхопився за її спідницю, а більший застиг там, де стояв, широко відкривши очі.
- Де ваш чоловік? - суворо запитав Чумак.
- Ннн-нема, - дрижачими устами відповіла вона, й на здивування Чумака почала говорити досить доброю українською мовою, якої, певно, навчилася на Волині. - Ви ж нас знаєте… Я… тобто мої батьки… завжди жили добре з вашою родиною… У них… у них сьогодні переховувалося… багато українців.,.