А тепер втирала сльози й сама не знала, що з нею. Чи жаль їй Чумака, чи вона й далі горда за нього.
Вже була пізня ніч, коли Камінь запитав Чумака:
- А що ти думаєш? В цю мить почувся стукіт до дверей, без одержання відповіді вони відчинилися, й до кімнати ввійшов Андрійко, а за ним Кос, який одразу заговорив стурбованим голосом:
- Друзі, біда! Сьогодні, коли почалося насилля, я прожогом побіг до Динова. де стоїть восьмий запасний полк червоної армії. Говорив із майором, але він помогти нам не може нічим. Казав, що тут буде польська влада, й радив усім тікати до Сянока, а відтак їхати на схід…
Камінь зиркнув на Чумака і знову запитав:
- Що ж ти думаєш. Чумаче? Чумак рвучко підвівся.
- Друзі, ми прийшли сюди з особливим завданням, одначе у створеній ситуації мусимо пристосуватися до обставин. Коли польські банди й боївки довідаються, що в околиці немає сотень УПА, вони знову почнуть мордувати наше населення. - Хвильку помовчав, а потім, дивлячись на Каменя, продовжував: - Тому я наказую: наш збірний пункт на Кривулі. Висилай туди людей, але тільки таких, які надаються до Самооборонних Кущових Відділів і УПА. Харчів треба брати на один день, зате якнайбільше зброї та набоїв. Постарайтеся сконтактуватися з юнацтвом і в найкоротший час поширити наказ про виїзд на схід, бо інакше банди виріжуть ціле село, так як зробили в Павлокомі.
Кинувши головою, Камінь вийшов із кімнати, й через кілька хвилин люди розбіглися по селі.
На другий день показалося тепле березневе сонце, пригріло, й почав танути глибокий по пояс сніг. У лісі на Кривулі, зламавши трохи правила конспірації, горіла маленька ватра, біля якої три упісти сушили свої однострої, а четвертий вартував на узліссі, змінюючись щодві години.
Час від часу сюди приходили люди, навантажені зброєю, набоями та іншим військовим вирядом. Вулицями села тяглися валки саней, запряжені кіньми, волами, коровами. Подекуди люди тягли їх самі. Це довговікові автохтони залишали свої оселі, багато з них перший раз у своєму житті. Залишали, йдучи в невідоме, не знаючи куди й навіть не маючи часу поховати тіл свої замордованих близьких.
Коли валка вже вийшла з села, над'їхало кілька сотень червоноармійців. Але вони були байдужі до людського горя й поневірянь, вони не шукали банд озвірілих убивників - питалися за бандерівцями
А в той самий час у Кривульському лісі готувалася до вимаршу інша група, складена із тридцяти осіб: двадцять сім дебелих молодців і три дівчини.
- Трохи заважкий багаж, - промовив Сова до Чумака, глянувши на двадцять шість таки добре навантажених людей. - Терен також нелегкий.
- Нічого, подужаємо, - підсміхнувся Чумак. - Хлопці бойові.
Відмовили спільну молитву, ще раз перевірили зброю й рушили в дорогу. А вона справді була важкою з огляду на глибокий сніг. Ішли «шнурком». Зробивши кілька кроків, передній відступав, той, що був за ним, ставав першим, і так, цілий час міняючись, протоптували собі стежку.
Коли вже розвиднілося, всі, до знемоги помучені, стояли у Варському лісі. Перед ними Сян, за ним село Володж, де квартирує сотня Громенка, а перед рікою головний шлях Перемишль - Сянік, де дуже легко можна зустрітися з большевицькими відділами, бо вони иим безперервно їздять. Така зустріч не віщувала б нічого доброго, й це примусило Чумака замислитися.
Тим часом на умовлений світловий сигнал з Володжі до Сяну прибіг рій УПА, і по хвилині два великі човни вже пересікали ріку.
- Друзі, - звернувся Чумак до членів групи, - надійшла дуже небезпечна хвилина. Над самою рікою проходить головна дорога, по якій вештаються большевики. Якби сталося так, що вони з'являться швидше, ніж ми встигнемо сісти до човнів, тоді всі муситимемо вертатися до лісу. А коли б застали нас уже в човнах, то всім треба буде лягти на дно. Пам'ятайте, що переправа через ріку триватиме біля десяти хвилин. - Озирнувши групу, він розділив її на дві рівні частини, тоді продовжував: - Важкенько буде вміститися, але якось порадимо. Ця трииадцятка йде до лівого човна, а ця - до правого. Ми ж четверо будемо на стійці. Зрозуміло?