Раненько всі вже були на ногах. Поголившись, зварили снідання і чекали, щоб відкрити крамницю о годині восьмій. Я ще лежав у ліжку, прислухався до моторної праці друзів і був удоволений успіхами. Нічний і Ромко виявилися добрими продавцями, що й зменшило мені клопіт.
- Не товчися! - сказав до когось Нічний. - Чоловік кілька днів намучився, дай йому відпочити!
Він так говорив про мене, що вже хотів уставати, але почувши репліку Нічного, вирішив ще трохи подрімати і заснув.
Уві сні знову торгівля, ще фантастичніше. Повстанці вже тепер. директори, елегантно вбрані, до них усміхаються гарні дівчата. Вони висилають командирові Громенкові гарне військове вбрання й елегантні чоботи. А ось, навпереміну, сниться мені, що вони всі на великій забаві в однакових темних убраннях із білими метеликами-краватками…
Але в цю гарну сон-мрію втрутився голос Зірки:
- Чумаче, тебе шукає комендант табору.
- Поклич його до кімнати…
Я натягнув штани, нап'яв сорочку, обтер мокрим шматком лице і почав зачісувати своє неслухняне кучеряве волосся, як до кімнати увійшов комендант табору.
- Пане Чумак! Я більшої анархії у своєму житті ще не бачив і їй мусить прийти кінець! - замість привіту вигукнув комендант.
Це саме думав і я, і так мені кортіло зробити кінець цій анархії та присмарувати комендантові на долішню частину 25, щоб міг тепло спати кілька тижнів без накриття. Такої самої думки був і Зірка, він демонстративно тримав у руці кия, вирізаного колись на прогулянці в лісі, а на його обличчі було видно схвильованість. Комендант також то червонів, то білів…
Зірка став біля дверей, немов хотів загородити комендантові вихід. Я думав, яку тактику застосувати. Кілька місяців тому приїзд повстанців до табору викликав у коменданта неспокій, він боявся втратити свою посаду, боявся за свою шкіру. Тепер він ще більше подразнений, бо повстанці відкрили свою крамницю, щоб не бути для мешканців табору тягарем…
В кімнаті тихо. Посередині стояв комендант і поглядав то на мене, то на Зірку, що вже заспокоївся і обтісував ножем палицю.
Що ж говорити до такої людини? Його треба побити іронією, думав я, і по досить довгій мовчанці промовив:
- Добридень, пане добродію! Тоді, як ви хотіли вигнати нас із табору, ми договорилися - ми не «ваші», а ви не «наш» комендант. Так і тепер. Біжіть до свого кабінету і рапортуйте своїм начальникам про те, що ми чесним трудом заробляємо собі на життя.
Я підійшов до дверей і широко їх розчинив.
- Чи не краще дати йому кілька буків? - запитав Зірка.
- Ні, хай іде, його і буком не спам'ятаєш!
Комендант прожогом вибіг із кімнати і почимчикував до свого кабінету, а друзі ще довго обговорювали комендантову візиту і побоювалися, щоб не прийшов наказ закрити крамницю.
За кілька годин біля крамниці спинилося американське авто з трьома військовими поліцаями. Вони ввійшли до крамниці й зробили ґрунтовний трус - шукали «нелегального краму». Але не знайшли, бо його не було. В своїй обережності я таку комедію передбачав.
Тоді запитали, де закуплено з італійським написом на скриньках помаранчі й цитрини, їм дали перший рахунок із гуртівні, а один із них запхав його собі в кишеню і сказав до мене:
- Каман!
Так я, напіварештований, під ескортою поїхав до квартири СіАйСі.
В канцелярії був той самий капітан, що й першого разу, але сьогодні він зустрів мене непривітно, навіть вороже. Наказав обшукати всі кишені, але - крім листа від командира Громенка і списка шістнадцятьох псевд - поліцаї нічого не знайшли. Тоді капітан почав випитувати про справжні прізвища повстанців.
- Вірте мені, що я не знаю, - відповів я. - Повстанці мають рідню в Краю, якій загрожує небезпека, тому в нас сувора конспірація.
- Яка причина, що вам у таборі не хочуть дати документів?
Видно, що перекладач Андрій був лише механічним перекладачем, бо американець української проблеми ні в Україні, ні в таборі не розумів. І я почав вияснювати:
- Пане капітане! Німці валили держави одну за одною, а наш нарід відважився поставити їм спротив. Згодом такий самий сильний спротив ми поставили московській червоній імперії, брутальність якої вам, людині вихованій у вільному світі, важко зрозуміти. Наша 250-тисячна повстанська армія, з підтримкою українського населення, успішно бореться і сьогодні, без жодної закордонної підтримки. Наш Провід вирішив вислати кілька відділів на Захід, щоб розпропагувати нашу визвольну боротьбу і показати правдиве обличчя московської тиранії. Пробиваючись на Захід, більша частина повстанців упала в боях, а ті, що уціліли, зголосили свій прихід вашому командуванню. І коли ваш уряд боїться москалів, то як можна вимагати сфабрикованих документів від людини-раба, яка живе тільки для себе самої?