- Америка найбільша потуга світу і вона нікого не боїться! - вигукнув капітан, як добрий американський патріот.
- Ну добре! - вів я далі. - А як пояснити нашу справу? Генерал Клей, за згодою вашого уряду уділив нам право політичного притулку. Хіба ж так тяжко вам дати кожному повстанцеві й клаптик паперу? Чи можете собі уявити, що французькому чи голляндському повстанцеві, який опинився б в Англії, англійський уряд не видав би документів, побоюючись Гітлера? Адже ж бачите самі, що хоч ваша держава велика, багата і могутня, а нарід ваш жертовний, проте курс вашої політики хибний, за що колись заплатить ваше молодше покоління.
Капітан зітхнув, простягнув мені цигарку, я узяв і продовжував:
- Тепер уявіть собі моє становище. Під моєю опікою є шістнадцять вояків, за якими роки завзятої боротьби. Кожен із них має за собою не менше сотні боїв, кожен завзятий і відважний. Але без документів не можуть дістати ні праці, ні таборового приділу харчів, а жити якось мусять. І я боюся, що коли не забезпечу своїх людей харчами, вони самі здобудуть їх у німців, навіть силою. Не забувайте, що німці в моїй країні пограбували тисячі штук худоби і мільйони тонн збіжжя, повбивали багато людей. І ось ця наша крамниця, про яку ви дістали рапорт і яку ваші люди тепер перевірили, забезпечує нас харчами і одягом, а згодом наш Провід виробить нам документи і все буде гаразд.
Капітан виявився не тільки чесною і шляхетною людиною, а також і вирозумілою.
І ось ми пили каву з паперових чашок і ще довго розмовляли на різні політичні теми.
Пізно по обіді американське авто привезло мене до табору. Я розповів друзям про розмову з капітаном, а потім пішов до друга Миськова, провідного члена ОУН, щоб обмінятися думками.
Дні минали веселіше. Повстанці були затруднені, я майже щотижня купував купон матеріялу котромусь із них, а той ішов до таборового кравецького верстату, де йому радо шили убрання.
У таборовому лікарському кабінеті, що був під наглядом пані доктор Бачинської, лікувалися повстанці, а пані доктор Цісик ремонтувала їм їхні зуби. Інша громадянка, пані Целевич, що відзначалася аристократичною поведінкою, також часто відвідувала повстанців і давала їм цінні поради.
Позику панству Бачинським я повернув, а відсотки вони жартома призначили на «бойовий таборовий фонд».
Життя повстанців у таборі покращало. Вони придбали собі багато друзів, хлопців і дівчат, яких часто запрошували до себе на свою повстанську квартиру.
Гудим уже мав гарну дівчину, Ромко теж закохався по вуха, а гарний із себе Зірка - вже втретє. «Цим разом, - казав він, - уже поважно». Дуб, Каня, Бурий і Бистрий любили шахи, а Павук, Сержант і Юзьо кудись часто ходили, але ніхто не знав де, бо це була їхня таємниця.
Напроти триповерхової будівлі, в якій жили повстанці, стояв такий самий бльок, тільки з іншим розташуванням приміщень. Колись це був розваговий будинок для війська, а тепер тут приміщувалась школа і культурний центр табору. У школі навчалося багато гарних дівчат і хлопців. Декотрим було вже понад двадцять, такі «наздоганяли» втрачені для навчання роки під час війни. Група дівчат з цієї школи жила в малій бурсі, що була над кімнатою повстанців. Вони, дівчата, кільканадцять разів на день збігали згори й вибігали нагору сходами, завжди з веселим дзвінким сміхом.
Їх усіх добре знав Зірка, а я кілька разів на день вітався з ними коротким «добридень», але насправді жодної з них не знав ні на ім'я, ні на прізвище. Я також уже придбав собі темнозелений напіввійськовий костюм і нові чоботи, бо довго не міг призвичаїтися до цілком цивільного одягу. Дівчат обминав. У мене був холодний розрахунок, мовляв, зустрінеш дівчину, закохаєшся, а тоді що? Таборове життя закінчиться, а майбутнє зовсім невідоме.
За свій молодий вік я мав стільки відповідальних функцій, що тепер не хотів на себе брати ще й родинних зобов'язань. Краще ні. Ану ж завтра вишлють до Краю, тоді доведеться нести по Карпатах ще й той тягар у серці.
Завтра неділя, треба йти до церкви. І я запитав друзів:
- Чи маємо чисту білизну?
- Так, Каня виправ і поніс до якоїсь жінки прасувати, - відповів Юзьо.
Я вирішив випрати й одиноку пару своїх шкарпеток. Роззув чоботи, узяв на босі ноги ходаки й пішов у сутерини (підвал) до спільної пральні. Понад довгим коритом був ряд кранів, під якими дівчата прали білизну, а між ними й одна гарна дівчина з бурси.