- Ні, - коротко відповів Сержант.
- Чи намовляв вас будь-хто вступати до ОУН?
- Ні, - знову коротка відповідь.
- А яка була наша офіційна назва в Краю?
- УПА або упісти.
- Чи ви соромилися назви «бандерівці»? Сержант усміхнувся:
- Ні, ми всі були горді, що нас так називають!
- Дякую. Тепер ви питайте свого кузена, - звернувся я до студента.
- Ні, ні! Пробачте, це непорозуміння… Я так не думав… - відповів він, зовсім розгублений.
- Бачите, ваш кузен Сержант не воював за Мельника чи за Бандеру. Він приєднався до УПА, яку зорганізував Провід ОУН на чолі з Бандерою, і чесно, завзято боровся проти всяких окупантів України за її незалежність. Ми не питали, хто провадить цю боротьбу, а були горді, що маємо таких провідників, які вміли ту боротьбу зорганізувати і керувати нею. Що більше, - ми й тепер не всі знаємо, хто наш генерал Тарас Чупринка, а тільки молимо Бога, щоб зберіг нам його якнайдовше. І я вас прошу: будьте горді за свого кузена і не калічте цієї щирої молодої людини.
Я залишив студента разом із Сержантом, а сам пішов до крамниці.
Другого дня в таборі відбувалася забава і я, мавши пристійне вбрання завдяки крамниці, вирішив також трохи розважитися. На забаві декотрі повстанці вже танцювали вальса, а я розмовляв із другом Палагнюком та іншими, бо не мав відваги просити до танцю незнайомих дівчат. Дивився на рухливе веселе коло і між сотнею пар побачив Таню. З нею танцював хтось, здається, мені знайомий. Нарешті, впізнав: це був Сержантів кузен. Підсвідомо я був лихий на цього студента. Може, за вчорашній день, а може, вже прокидалися в мені ревнощі до Тані? Коли вони наблизилися до гуртка друзів, серед яких стояв я, студент зупинився і звернувся до мене:
- Мені відомо, що ви з Танею вже знайомі. Прошу, потанцюйте з нею.
- Дуже дякую, - відповів я і жартома запитав Таню:
- Чи відважитеся на очах такої численної публіки дати мені лекцію танців?
- Не вірю, що вояки не вміють танцювати, і не думаю, що вам бракує відваги, - усміхнулася Таня.
Як незабаром виявилося, вона була веселою дівчиною і доброю танцюристкою.
- Ви вчора мали якусь неприємну зустріч із моїм попереднім партнером, і він це дуже переживає, - промовила Таня.
- А ви знаєте його?
- Так, він залицяється до моєї товаришки, хоче залишити теологію.
І я раптом відчув якусь полегшу, зникла і недавня нехіть до студента. Уперше в Західньому світі я почав весело бавитися. Після кількох танців навіть відважився запросити Таню на прохід.
Ми поволі проходжувалися по таборовій площі, а потім по парку. Звичайно весела Таня тепер була поважна.
- Розкажіть мені дещо про себе, про боротьбу в Краю і про ваш славний рейд, - звернулась до мене.
Я довго і щиро розповідав. А тоді подумав, що прочитана книжка перестає бути цікавою, тому попрохав Таню розповісти дещо про себе.
- Історія мого життя дуже проста, - коротко відповіла Таня. - Я родом із Равщини. Під час війни втратила кілька років школи і тепер надолужую. Крім навчання, належу до Пласту і дуже люблю час таборів, прогулянки в баварських лісах і по історичних місцях.
- Боюся, що ваш партнер буде незадоволений вашою неприсутністю на забаві? - сказав я
- Чому? - здивувалася Таня. - Ми ж на забаву прийшли гуртом і всі незалежні.
- Не кажіть, що така гарна панна, як ви, не цікавиться молодими людьми.
- О ні! - усміхнулася Таня і додала: - Кажуть, що закоханість перешкоджає навчанню, тому не можу тепер інтересуватися хлопцями.
Ми вернулися до залі, я подякував їй за такий гарний вечір, а вона, усміхнена, жартома відповіла по-англійськи:
- Ю велком!
Один із її партнерів із усмішкою посварив на мене пальцем і вже крутився з Танею в танці.
Професор Чужак запросив мене до свого столу і налив півсклянки чогось, що мало бути добре на здоров'я і на гумор. Він познайомив мене зі своєю дружиною та сином, а потім попросив:
- Розкажіть, як тепер виглядає Україна і її боротьба за волю? Це було звичайне запитання кожного патріота-емігранта, що жив Україною і хотів якнайшвидше до неї вернутися.
Після згаданої неприємности з кузеном Сержанта мені незабаром довелося пережити ще одну, далеко неприємнішу зустріч. Один добрий мій приятель, що мав інші політичні погляди, запропонував мені зустрітися з паном Чернецьким, якого він назвав «ходячою енциклопедією». Пан Чернецький ревний соціяліст, колишній міністер залізниць за часів наших Визвольних змагань.
Я радо погодився. Зустріч мала відбутися наступного дня на квартирі вояків УПА. Я убрався в свій найкращий одяг, казав прибрати кімнату і чекав незнайомого гостя.