Рано-вранці рій повстанців вирушив із тринадцятого бльоку до польського генерала в Авгсбурзі, але без повстанських кулеметів, автоматів й гранат. Навіть свою малу «пукавку» я залишив на ліжку під матрацом. Повстанці пристійно одягнені, «під краватками», веселі й дотепні.
Кожна гарна німкеня стає темою жартів, а поїзд мчить по окупованій Баварії, але вільнішій, ніж за Гітлера. Павук сміється з Чумакової «ідеї», каже, що «візита» до польського генерала без повстанської зброї - даремна витрата часу.
У великій почекальні генерала досить багато людей. Одні входили, інші виходили з різних бічних дверей.
Я сказав секретарці-лотишці, що тринадцять вояків УПА бажають побачення з паном генералом. Секретарка зголосила телефоном, а я плянував «стратегію» розмови з генералом. «Цікаво, - думав я, - якою мовою буде говорити той генерал, бо тут урядова мова німецька…»
Генералові теж, напевне, було дуже цікаво зустрітися з українськими повстанцями, бо незабаром він викликав їх до свого бюра.
- Гутен таг! - привітався я німецькою мовою, а за мною до просторого кабінету зайшло дванадцять друзів.
Генерал потиснув мою руку, а я із звички цокнув легко закаблуками.
- Проше сядаць, - сказав генерал польською мовою.
- Дякую, - відповів я по-українськи.
- Ви з українського резистансу? - запитав генерал.
- Так.
- А де ви оперували?
- Між Перемишлем і Криницею.
- Та це ж у глибині Польщі, - трохи здивовано, а трохи обурено вигукнув генерал.
- Пане генерале! Мені здається, що ми тут не спроможні усталити наші кордони, - відповів я жартома.
- Чи знаєте щось про бій, в якому загинув генерал Вальтер?
Таке запитання мене дуже насторожило, бо Вальтером називали цього генерала тільки комуністи, а дійсне його прізвище - Свєрчевський.
- Так. Він виїхав на інспекцію в дуже небезпечний терен, про що знала наша розвідка, і в бою біля Яблінки загинув.
- Проти кого ви воювали?
- Проти московської імперії і всіх її вислужників!
Павук сидів біля мене і часто торкав мене ногою, немов промовляючи: «Чи ж я тобі не казав, що з того нічого не вийде?»
Але я не жалував. Для мене це була найцікавіша в моєму житті розмова з польським генералом…
- Який тепер моральний стан польського війська, на вашу думку? - запитав генерал.
Запитання сподобалося мені, і я відповів на нього докладно:
- Дуже мізерний. На мою думку, з трьох причин: Перша - наші ідеї і наше гасло «воля народам, воля людині!» та успішні на протязі років бої УПА, з одного боку, морально роззброюють, а з другого - лякають польських вояків-новобранців. Друга причина - це партизанські відділи і члени Армії Крайової (АК), ідеї якої морально і національне перевищують безідейне теперішнє польське військо. А третя - це масова присутність московських старишин і політруків у польській армії з їх російською мовою, що дуже від'ємно впливає на амбітний польський нарід.
Генерал замислився, а за якусь хвилину запитав:
- Чим можу служити?
- Пане генерале! Ми одержали право політичного притулку від американського головнокомандуючого в Німеччині ге рала Клея і просимо дати нам документи.
Генерал підвівся із вигідного крісла і звернувся до всіх присутніх повстанців:
- Тому, що ви воювали проти держав, які є членами Об'єднаних Націй, я не можу дати вам таких документів.
Я підвівся із свого крісла й коротко, по-військовому заявив:
- Пане генерале! Ми горді, що наша нація бореться проти московських імперіялістів, воює проти таких членів Об'єднаних Націй. А вас, поляків, якщо не зміните своєї політики і ви станете разом з іншими поневоленими народами проти московської імперії, чекає ще кілька розборів Польщі і довга неволя.
Я цокнув на прощання закаблуками, повернувся і попрямував до виходу, а за мною і всі мої друзі. На моєму обличчі грала усмішка задоволення, хоч я не дістав бажаних документів.
У місті в ресторані якогось емігранта повстанці випили по гальбі баварського пива, закусили смачними ковбасками з квашеною капустою і подалися на станцію. Вертаючись до Байройту, Павук мав нову тему до жартів, а саме про польського генерала.
Але Павукові жарти не заспокоювали повстанців. Виринула знову справа документів. Хтось твердив, що таборовики мають так звані кен-карти, які легко підробити, але з нами справа гірша. У статуті ІРО, як організації міжнародної допомоги емігрантам, є передумова, що той, хто брав будь-яку участь у боротьбі проти будь-якого члена ОН, не може користати з тієї допомоги.