Раненько я уже був на ногах. Розділив працю між своїх співробітників. В крамниці відбувався облік краму, а я наздоганяв занедбане книговодство…
На другий день поїхав на закуп товару, а по обіді написав звіт до командира Громенка. Про непорозуміння «на горі» нічого друзям не говорив, хоч знав, що вони довідаються із преси. Я не хотів, щоб у моїй групі виникли дезорієнтація і непорозуміння.
Таня вже склала іспити і за кілька днів закінчить навчання. Я часто бачив її у групі дівчат і хлопців на перерві, але чомусь уникав зустрічі, хоч думками завжди був з нею.
Одного дня я одержав пакунок із шевської робітні, в ньому були гарні, замовлені мною спортові мештики. Вирішив передати їх Тані ще сьогодні. Знав о котрій годині кінчається навчання і вийшов їй назустріч.
- Добридень вам!
- Добридень і вам!
Таня з докором дивилася на мене, а я ледве стримувався, щоб ось тут, прилюдно, не обняти її й поцілувати.
- Таню, як закінчилися твої іспити?
- Дякую, добре. Завтра попрощаюся із школою.
- Поздоровляю і з цієї нагоди маю для вас… для тебе подарунок.
- Навіщо завдаєш собі клопоту? Це ж непотрібно… - Вона взяла пакунок, подякувала, глянула мені у вічі і сказала:
- Минулі дні ти був дуже зайнятий!
Мені стало прикро, але не виправдувався, вирішив довести свою гру до кінця відкритими картами.
- Таню, післязавтра субота, я хотів би піти з тобою на прогулянку й поговорити.
- Добре, завтра дістану атестат зрілости, а в суботу вже буду вільна, - відповіла Таня і запитала: - О котрій годині?
- О десятій рано.
- Добре, о десятій! Па! Ще раз дякую, - і показала на подарунок. Легкою ходою пішла сходами до своєї кімнати.
Мені стало легше на душі, й я пішов на свою квартиру, де кипіло веселе вояцьке життя. Тут було кількох друзів і Гудимова наречена, гарненька й скромна дівчина, що працювала в таборовому шпиталі.
Я програв партію шахів із Дубом, нерозважно втративши королеву, бо думав про Таню. В кімнаті далі йшла завзята гра в шахи, а найбільше руху робили дорадники.
Я поклався до ліжка і роздумував, як погодити серце з розумом? З одного боку, розум казав, що я не смію зав'язати світ цій чесній дівчині, а з другого боку, - не уявляв собі життя без неї. Тому вирішив:
- Завтра з'ясую їй все в найтемніших барвах і почую, що вона скаже.
Уранці я попрохав Нічного допильнувати крамниці й пішов на зустріч із Танею.
За кілька хвилин перед умовленим часом я уже чекав на неї. Був гарний, сонячний день, без хмаринки, ще й дуже теплий. Я не відчував докору сумління, що друзі працюють, а я узяв собі один день на відпочинкову прогулянку. Адже я зробив усе, що міг для них, усі вже матеріяльно забезпечені. А Провід ОУН з допомогою інженера С. переслав цілком добре оформлені документи, тож охочі за дозволом Командування УПА могли розпочинати клопотання про дозвіл на виїзд за океан до рідні чи до знайомих…
Мої думки перервала поява Тані. Вона вибачалась, що трохи спізнилась.
- Таню, мушу тобі погратулювати, що навіть у таких скромних обставинах вмієш переробити свою скромну «гардеробу» і гарно вбратися.
- Власне через цю «гардеробу» я і спізнилася. Поглянь, які в мене мештики!
- А міра? - поцікавився я.
- Трохи завеликі, але то нічого. Я дала всередину підкладку з грубого паперу.
Ми пішли через парк, а далі польовою дорогою в напрямі лісу. Я сьогодні був досить стриманий, натомість на веселому обличчі Тані можна було завважити усмішку зрозуміння. Здавалося, вона розгадала мої думки.
- Як ідуть військові й торговельні справи? - запитала.
- З військових залишаються тільки гарні спомини, а торговельні - добрі. Ми вже одержали документи, і вояцтво вдоволене.
На великій гарній галявині, оточеній високими деревами, я запропонував сісти. Таня скинула мешти, наділа темні окуляри й дивилася на чисто небо. Я мовчки дивився на неї, раптом вона зняла окуляри і глянула мені просто у вічі:
- Ти, здається, хотів зі мною говорити?
- Авжеж, але забув, побачивши тебе, - і я поцілував Таню. Вона виглядала щасливою. За нею вже воєнна хуртовина і таборові злидні. Школу закінчила успішно, тепер має друга, якого любить і знає, що він також її любить.
Я підвівся, скинув із себе блюзку, підослав Тані, а сам закурив цигарку і милувався її красою. А Таня втупила свій зір у небо, по якому ледь-ледь посувалися білі хмаринки, і знову запитала, звернувшись уперше по-іменно:
- Юрчику, я чекаю, хочу знати, про що ти хотів зі мною говорити.
Я обвів її ніжним поглядом, поцілував, а тоді почав: