Згодом почалися бадьорі повстанські пісні, що відродили колишній веселий вояцький настрій.
«Гей степами, темними ярами машерують повстанські полки…». За цією - «Хто живий, в ряд ставай, здобувати рідний Край…». А далі: «Лунає, рветься пісня буревісна по Лемківщині кругом…»
Пізно вночі друзі розходилися по своїх кімнатах. Повстанці клалися спати, щоб завтра не спізнитися на ранішню Службу Божу. Тільки Гудим, Зірка і Чумак пішли спати ще пізніше, бо відпроваджували своїх наречених.
Рано-вранці у таборовій каплиці і біля неї - понад тисяча людей. Рівними лавами по одному боці стояли сумівці, а по другому - пластуни. Каплицю заповнили таборяни. Добра і щира проповідь талановитого отця Прокоповича.
Після Служби Божої біля каплиці люди віталися святочним звичаєм і бажали одні одним веселих свят.
На обіді у панства Тимкових - трохи скромний, але гарно прибраний стіл. Тут кількох упістів, Таня, я і мій добрий друг Палаганюк. Пані Тимкова зготувала смачний обід, а друг Палаганюк дбав, щоб товариство не сумувало.
Надвечір я з Танею знову пішли до того романтичного парку. Брак родин найдужче відчувається у час Різдвяних свят. Ми поринули спогадами у минуле, згадували своїх батьків і рідних, про долю яких нічого не знали. І саме ті спогади і тута за рідними додали мені відваги просити Таню стати моєю дружиною.
Вона не надумувалась, з усмішкою, без жодного слова, дивлячись мені просто в вічі, кивнула легко головою на знак згоди і притулилася до мене. Я був щасливий і, по-вояцькому плянуючи цей великий крок у своєму житті, одразу запитав:
- На коли призначаємо день вінчання?
- Юрчику, відклади цю справу на кілька хвилин, бо зараз я не можу думати.
Ми йшли по сухому листі в парку і Таня, нарешті, запитала:
- А коли ти думаєш?
- Сьогодні! - відпалив я без надуми. Таня засміялася і сказала:
- Сумніваюся, чи отець Кудрик на це погодиться.
Ми вирішили, що двадцять шостого лютого буде день нашого вшчання. А вже перед самими сходами тринадцятого бльоку умовилися зустрітися завтра і точніше обміркувати свій великий плян.
На квартирі гамірно. Всі повстанці були запрошені різними друзями у гості і по їхньому гуморі було видно, що провели час весело.
Тільки один Гудим, легенько дотикаючись до струн гітари, виспівував дуже сентиментальну повстанську пісню:
Тихо-тихо полем вітер віє,
Лопотить, торкнувшися лиця,
І летять удаль солодкі мрії
Вартового юнака-стрільця.
Ось він вдома, вийшла сестра люба,
Стара мати в білому платку…
Та в цей час позад його на дубі
Залунало збуджене «Ку-ку!».
Ой чому ж ти закувала вранці?
Перервала мрій солодку мить?
Ти вгадай, скажи мені, кохана,
Скільки років я ще буду жить?
Байдужо кує зозуля: рік і два,
Й на цьому не кінець,
Та рахунок перервала куля.
Похиливсь прострілений стрілець.
Пісня виходила в Гудима так зворушливо, що розвеселене вояцтво зовсім замовкло, прислухаючись до неї. Не одному пригадалися колишні небезпечні вартові стійки і бої з ворогом.
Гудим закінчив пісню і щойно тепер зауважив, що її слухали всі присутні друзі. Він глянув на них і сказав:
- Подумайте, скільки їх там сьогодні стоїть на варті? Було пізно, друзі готувалися іти спати, але мені дуже кортіло поділитися з ними новиною, тому почав:
- Друзі, я думаю женитися. Сьогодні ми з Танею домовилися, що вінчання буде двадцять шостого лютого… Запанувала мовчанка, першим вибухнув жартом Павук:
- Дуже добре, знаменито, будемо мати господиню!
Каня заявив, що це неправильно. Добрий командир повинен насамперед одружити всіх друзів, а щойно тоді думати про себе. Очевидно, він також жартував.
Гудим підійшов до мене, подав руку й сказав:
- Гратулюю! Думаю, що мудро робиш.
За ним підійшов Зірка і всі інші друзі, стискаючи мені руку. Увечері я відпровадив командира Громенка на станцію. По дорозі командир говорив:
- Я дуже задоволений, що у вашій групі ще нема такого розбиття, як по інших таборах.
- Яка причина тих непорозумінь, друже командире?
- Лихо його знає! Я щось підозріваю, що ті нові зв'язки з Краєм занадто легкі. Доведеться, мабуть, самому йти до Краю.
- Чи не можна цього скандального непорозуміння якось полагодити?
- На низах перетягають наших вояків то на один, то на другий бік. А «на горі» обидва табори твердять, що за ними стоїть Край. А я цілком певний, що в Краю нема жодного розбиття, тим більше, що ОУН, УГВР і УПА очолює та сама людина.