Після таких кожноденних військових вправ сотня відходила на місце свого постою, причому майже щоразу вибирала інше село. Адже все Закерзоння знаходилося під контролем УПА, на десятки кілометрів довкола ніхто не бачив ані сліду ворожого війська. Всюди панувала тиша. Але це була тиша перед великою бурею…
РОЗДІЛ 5. ВИШКІЛ БОЄВИКІВ
Трьома лавами сотня маршувала до села. Спереду, як завжди, почет на конях. Сотенний лікар, доктор Шувар, який також керував сотенним хором, подав голос першій трійці чоти командира Чайки. Вона почала, а за нею із двох сотень міцних вояцьких грудей вихопилися слова маршової повстанської пісні, й довкілля стрепенулося, наче сполоханий птах.
Спочатку йшли лісовою доріжкою, а потім видісталися в чисте поле і вкерувалися в напрямі Явірника Руського й Рибного. Ця частина терену була досить гориста. Маршуючі повстанці бачили зліва від себе срібну стрічку Сяну, а в долині над його берегом - барвисті плеса сіл із вкрапленими в них біленькими хатками. Яка краса!
Настрій сотні відзначився бадьорістю. Марш відбувався по рідній землі, під звуки рідної бойової пісні, й це окриляло всіх. Навіть баскі коні, дещо підтанцьовуючи, дотримували у своєму кроці такту. Доктор Шувар дбав про те, щоб цей такт часом не попсувався, ходив від чоти до чоти, давав диригентські знаки рукою, й пісня виходила щораз то краще. Ширяючи понад горами й селами, вона перелітала через Сян.
Чумак був іще бадьоріший, як звичайно. Йому було приємно маршувати з цим повстанським відділом, частинкою тієї героїчної армії, яка вела запеклий змаг із ворогами за волю й незалежність України. Дійсно, правдивим є твердження про те, що краще прожити левом один день, як бараном ціле життя!
Сотня доходила до села. Почувши пісню, люди вибігали з хат, стояли біля воріт і привітно махали руками. Деякі жінки плакали. Назустріч повстанцям бігли дівчата, бо не одна з них мала між ними нареченого. Прилюдно вони не цілувалися й виявляли свої почуття тільки ніжними стисканнями рук та виблискуючими від щастя очима.
Почет пішов на квартиру до родини Баків - дуже інтелігентної і заслуженої між українцями. Пані Бак надзвичайно приємна, добра господиня й напрочуд гостинна. Всі діти вже здобули вишу освіту. Один із синів - Теофіль - старий революціонер і колишній приятель Чумака перебував десь на еміграції, де, певно, також виконував добру роботу для української справи.
Чумак задивився на наймолодшу його сестру, веселу й життєрадісну, сповнену чаром юности, яка розмовляла з командиром Залізняком. Знав, що вони любляться, й мимоволі зітхнув. Згадав свою чудову Марійку…
А село вирувало. Всюди розмови, жарти, сміх. І знову пісня, цим разом іще краща, бо до повстанців приєдналися жіночі голоси.
Повстанці…
Чумак похитав головою. Коли майбутні історики схочуть усталити число осіб, які брали участь у революційно-визвольному повстанському русі, їм буде надмірно важко це зробити. Адже тільки на терені Лемківщипи в боротьбі брало участь усе населення, а ОУН, маючи за собою роки практики в цій боротьбі, користувалася стовідсотковим довір'ям усього українського народу. ОУНівська сітка сягала сюди, в найдальші закутини Краю, навіть туди, де жило лише кілька українців, не минаючи наших людей у Польщі, Словаччині и Чехії. І всюди, де діяли відділи УПА й ОУН, їхні адміністративні чинності були дуже активними і справними.
Політичні партії, які перед тим були в Галичині, перестали існувати. Що ж торкається другої частини ОУН, яка мала претензії на монополію народження української революції, то про її діяльність не було чути майже нічого. Але до Краю вже встигла прийти її брошура, повна брудних наклепів.
Чумак замислився. Шкода, що так багато наших людей вийшло на еміграцію, коли вдома безмір праці, включно з обсадженням військових і цивільних постів. І просто дивно стає, що все так добре зорганізоване, починаючи під шкіл і на церковних та громадських відтинках закінчуючи. Й коли вся ця революційна машина працює в царстві сатани Сталіна, то якого вміння треба, щоб нею керувати. Хто ж такий той Чупринка, який очолює УГВР, ОУН, УПА? Таж це не колишня кількатисячна ОУН, це кількасоттисячна озброєна армія, а в загальному - кількамільйонова частина визвольного народного руху.
Ще дивніше стало Чумакові, коли пригадав, що зовсім недавно понад сім мільйонів людей гинуло покірно з голоду, а кілька польських поліцистів могло тероризувати цілу околицю. Часи змінилися. Сьогодні московські дивізії обминають нами терени. І знову насунулося питання - хто ж дав тим пасивним масам такий національний хребет?