Переконавшися, що малочисленні підрозділи не є у стані ставити опір упівським відділам, бо вони їх легко можуть зліквідувати, вороже командування змінило тактику. Були організовані випадові пункти й оборонні бази, що їх розбудували за Сяном і по більших селах та містах. Уфортифікувавшись у Перемишлі, Кривчі, Дубецьку, Динові, Ніздреці, Мриголоді, Сяніку, Балигороді, Ліську й інших містечках та селах, ворог щокілька місяців улаштовував облави, на які вирушував силою кількох полків, уживаючи при тому маленькі московські літаки - «кукурудзяники» й артилерію. Кожна така облава не тривала довше тижня. Ворожі формації проходили за день кілька сіл, а потім у котромусь із них лишалися на ніч. Інколи вони обстрілювали артилерійським вогнем ліси, навіть переходили через маленькі лісові смуги, але великі масиви обминали.
Дуже часто ворожі застави з кулеметами, боронячи свої відділи по селах, знаходилися на віддалі лише кількох сотень кроків від застав сотні УПА. яка квартирувала в сусідньому селі.
Завдяки чудово організованій розвідці, упівські відділи посідали всі потрібні інформації про ворога, але він не мав найменшого поняття про те. що роблять чи що задумують робити повстанці. Коли приходили облави, відділи УПА уникали відкритих боїв, але майже кожного разу, вертаючись із цих облав, ворожі війська потрапляли в повстанські засідки, й то в таких місцях, де цього найменше можна було сподіватися.
Під час таких облав, скерованих на знищення відділів УПА, вороже командування думало, що повстанці повтікали, або заховалися у криївках, а в тому самому періоді повстанські командири проявляли великий військово-повстанський, стратегічний хист. Одного разу сотні Бурлаки, Ластівки і Крилача, наскочивши на військові кошари поляків у Пикуличах біля Перемишля, розігнали їх залогу і знищили.
Іншого разу в числі облави сотня Громенка перейшла Сян, здобула містечко Дубецьке, зліквідувала ворожу базу та розбила пошту і в'язницю, з якої визволила багатьох українців.
А курінь командира Хріна, заступивши відворотну дорогу ворожому полкові, який вертався з облави, в завзятому бою розбив його, й цей проріджений полк мусив відступати до своєї бази через Словаччину. Що ж торкається українських повстанців, то вони на здобутих ворожих гарматах і возах тріумфально проїхали через українські села, й наші люди зі сльозами на очах вітали переможців.
Поміж такими облавами звичайно наступав кількамісячний спокій. Укінці ворог переконався, що знищити український повстанський рух у короткому часі не зможе, й почав розбудовувати свої бази на території, де оперувала УПА, вживаючи для цієї мети сіл із польським населенням. На терені діяння сотні командира Громенка було три таких села - Борівниця, Дилягова й Кузьмина. Українські меншини мусили з них утікати, а коли туди вмаршували польські відділи, то виглядало радше на те, що вони знаходилися під охороною шовіністично настроєного польського населення, а не прийшли сюди, щоб його охороняти. Поляки вирішили використати присутність своїх військових частин і, маючи їхню підтримку, почали щораз то більш чинити акти насилля над українцями. Коли регулярні частини в малочисленному складі не відважувалися входити до українських сіл, то цивільні банди по кількадесят чоловік кожна нападали на них нічною порою, забирали худобу, грабували все, що могли, й мордували невинних мешканців. Майже щодня в котромусь із розташованих поблизу сіл відбувалися масові похорони цивільного населення, помордованого цими шовіністичними польськими бандами.
Нарешті Тереновий Провід ОУН і командир Громенко вирішили покінчити з однією із таких банд у Борівниці й добре провчити героїв Сенкевича, діючих під проводом Ванди Василевської. Після доброї підготови ця сотня пішла на переселенчу акцію, але цим разом українці мали переселювати поляків з українських земель до Польщі. В наказі говорилося, щоб жінкам і дітям допомогти спакуватися й підправити їх за Сян, а мужчин затримати на допит. Початок акції був заповіджений на сьому годину ранку.
Сотня стаціонувала в Явірнику Руському, отже, на віддалі тільки двох кілометрів від Борівниці. Ранком, о 5-тій годині після молитви і сніданку вона вже стояла в повному бойовому виряді, готова до вимаршу, й Чумак, разом з іншими повстанцями, стоячи на струнко, уважно прислухався до слів командира.