В селі Гуті командир Громенко покликав до себе ройового Чумака.
- Голошуся на ваш наказ! - хвацько стукнувши закаблуками, доповів Чумак і на знак руки сотенного сів біля нього на траву. Почастувавши його цигаркою, Громенко почав:
- Маємо донесення, що до Діброви прийде польське військо й розташується, правдоподібно, у двірському замку. Чи знаєте це село й замок?
- Лише іззовні, а всередині ніколи не був.
Пригадав собі, що замок стояв близько Сяну на горі, а за рікою тяглося шосе Перемишль - Сянік. Ним Чумак переїжджав кожної суботи з Динова до Лубної, а в понеділок рано - з Лубної до Динова. Не раз цікавився тим, хто цей замок збудував і в якому столітті, чому він має такий неприступний вигляд і стільки бійниць у мурах. Напевно, якийсь українець, але сьогодні українською лишилася тільки назва - Діброва. Все останнє - польське…
- Слухайте, Чумаче, - пролунав голос командира, - нам відомо, що населення Діброви симпатизує АК і, здається, що ворожого війська іще немає. Сьогодні ввечері підете до Діброви й цілковито знищите двір. Якщо б хтось у замку жив, то підшукайте в сусідніх хатах приміщення й переведіть до них поселенців із замку, а його підмінуйте і спаліть. При цьому пам'ятайте про нашу пропагандивну сторінку й поясніть людям, що до замку має прийти комуністичне військо, тому цю споруду треба знищити. Чи зрозуміли наказ, і чи вистачить вам для цієї акції рою вояків?
- Так.
- Добре. Йдіть і збирайтеся в дорогу. Попросіть бунчужного, щоб видав вам дві німецькі саперні міни з магазину.
- Наказ, друже командире!
Через годину рій, складений із тринадцяти повстанців, зголосив свій відхід. Правда, до вечора ще було далеко, але й доростелилася неблизька. Пройшли Гуту, Ясеницю й Поруби, тоді біля Селиськ звернули вправо, до Дилягівького лісу. Село Діброва лежить поміж Диповом і Диляговою, осторонь від трас, якими переходили відділи УПА, тому досі українських повстанців не бачило. Заслоною Діброви були два польські села - Дилягова й Селиська. Останнє зовсім не було страшне. Його населення хоч і польське, але до УПА ставилося прихильно, й сотня Громенка вже кілька разів тут гостювала. Крім того, через Селиська йшов у глибину Польщі спеціяльний торговельний зв'язок громенківців.
Зовсім інакше представлялася справа з Диляговою. Її населення разом із міліцією й військом тероризувало колись цілу округу, а тепер у селі була база, й перехід через нього до Діброви був дуже небезпечний. Але наказ є наказом. До того ж, для його виконання рій Чумака був сформований із найкращих вояків. Заступник ройового - кулеметник Смик, який свою важку «дехтярку» носив наче легкий машиновий пістоль. Амуніційний - Каня із села Улюча, високий, як і кулеметник, лишень ліве рамено у нього було на кілька сантиметрів нижче від постійного ношення важких амуніційних дисків. Його відвазі не було між, і він завжди знаходився біля кумелету з готовими дисками до зміни, навіть у найнебезпечніших бойових акціях. Іще один одчайдух - це стрілець Бук, який здобув п'ять ворожих кулеметів й був у сотні відзначений, а до всіх названих іще треба додати стрільців Шумного, Ворона, Юзя, Арпата, Кухаря й маленького скромного Когута.
В Дилягівському лісі рій задержався, повстанці покурили, відпочили й коли рушили в дальшу дорогу, було вже зовсім темно. До села підходили дуже обережно, готові на всяку евен-туальність. Ось і перші хати. Населення було здивоване появою українських повстанців і в розмовах стримане, але сказало, що в селі спокійно та ніякого війська немає.
Без жодних перешкод рій дістався до замку. Він належав якомусь колишньому дідичеві й був набагато більший, як виглядав назовні. Мав два входи з обидвох сторін, а посередині велике подвір'я, подібне до міського ринку. Передню частину творив сам замок із двома високими баштами, а три боки являли собою двоповерхові будинки, зовнішні стіни яких мали грубі кам'яні мури без вікон, лише з бійницями, а всі вікна виходили на подвір'я.
При обидвох брамах Чумак поставив застави й наказав нікого не впускати до замку, а сам із рештою вояків почав його обхід. Виявилося, що в замкових мурах проживало дві родини, й після короткого пояснення суті справи, вони почали похапцем виносити свої речі і складати їх на вози, а повстанці їм допомагали. Ця процедура тривала біля двох годин, і за цей час рій цілковито поділився: одні стояли на заставі, другі допомагали пакувати речі, треті закладали міни й детонуючі дроти, а решта готувала ватри.
«В разі наскоку ворога була б страшна біда», - подумав Чумак і, як тільки вози з переселенцями виїхали за браму, пустив червону ракету, що означало початок підпалу. На її знак почали запалюватися ватри, але вогонь поширювався поволі, бо могли горіти лише підлоги, вікна, двері, дерево на дахах і солома в стайнях. Ніякої худоби в них не було, й мури світили пусткою, нагадуючи справжню руїну.