Коли рій зібрався біля брами, запалили детонуючі дроти й відійшли, цілий час озираючись. Замок горів. У деяких місцях полум'я вже пробивалося крізь стару іржаву бляху й червоними язиками лизало темряву. Раптом пролунали вибухи, вогонь одразу побільшав і через кілька хвилин замок палав наче велетенський смолоскип.
Рій відходив поволі. Спочатку звернув біля Селиськ у поле, а потім скерувався до села Порубів, щоб опинитися подалі від Дилягови.
- Цікаво, яку роботу виконали міни? - запитав Бука Чумак.
- Думаю, що добру, - почулася відповідь, - хоч для цього замку треба було вжити нітроксилін, а не звичайний динаміт.
Вже було далеко за північ, коли рій дійшов до збіркового пункту в селі Гуті. Після виміни клички зі стійковим повстанці довідалися, що до села прибула й розташувалася у ньому боївка Служби Безпеки, а сотня перейшла до Ляхови. Чумак одержав записку, передану службовим старшиною сотні, долучитися до неї не пізніше як за чотирнадцять годин. Оскільки Ляхова знаходилася на віддалі двох годин маршу, то було досить часу й на марш, і на відпочинок. Рій виставив стійку, а решта друзів полягала на траві, й за кілька хвилин розпочалася хропуча серенада.
В Ляховій рій застав великий військовий рух. Тут квартирувало аж чотири сотні - Громенка, Бурлаки, Ластівки і Яра. Населення цього села було досить бідне, бо довкільні ґрунти не відзначалися добрим гатунком. Коли додати ще кількакратний грабунок, проведений польським військом і цивільними бандами з Кузьмини, то створювався досить нужденний образ: на кількадесят господарів у селі залишилося лише кілька голів рогатої худоби, але ані одного коня. Часто можна було зауважити, як ціла родина тягала плуга, намагаючись виорати свої маленькі загони. Правда, останнім часов ворог уже не зважувався приходити до Ляхови, одначе населення мусило дістати звідкілясь допомогу, щоб урятувати себе від голодної смерти. Цією справою зайнялася господарсько-організаційна частина сітки ОУН і СБ, у висліді чого селянам була приділена досить значна кількість збіжжя, а також призначувалися приналежні до сітки коні для обробітку ріллі.
Всі сотні квартирували зараз-таки за селом, у лісі, при доріжці, що вела з Ляхови до Доброї. Ця частина лісу була дуже чиста, з буковими насадженнями. Тоді коли внизу від дерева до дерева пролягав досить великий простір, то горішні частини буків були настільки розлогими, що заслоняли цілковито небо від людського ока. Під кожним деревом розташувався один рій, і всюди було гамірно, але найбільший рух спостерігався біля поблизького потоку, де близько сімдесят ройових кухонь варило обід і готувало залізні порції з чотирьох, щойно розділених, штук худоби.
«Буде війна!» - цими словами взаємно віталися повстанці, зустрічаючи друзів з інших сотень і стискаючи міцно руки.
Сотенний Бурлака надзвичайно пристійний. Має маленькі вуса, дбайливо плекану борідку й гарну уніформу на собі. Д всього того - він великий педант. Його «перемишляки», як їх називали вояки інших сотень, також добре вбрані. Великий відсоток їх - це вояки української дивізії «Галичина» й учасники битви під Бродами. Вогнева сила сотні Бурлаки набагато більша від будь-якої іншої сотні. Численні рої випосажені двома кулеметами, серед них багато німецьких «МГ-42».
Після обіду курінь рушив у дорогу. Тисяча вояків ішла стрілецьким рядком, чотири кроки один від одного, скеровуючись на південь і минаючи такі села, як Тиряву, Сільну та Ракову. Марш тривав усе пополуднє й захопив цілу ніч. Початково він відбувався без конспірації, бо на це не було причини: для розбиття куреня вимагалося б кількох полків, а, крім того, таку конспірацію важко було б застосувати, оскільки курінь у своєму марші розтягнувся на кілька кілометрів. Щойно на світанку, коли він звернув уліво, зарядили сильну конспірацію.
А тоді пролунав наказ:
- Стати на місцях! Тут таборуємо!
Курінь зупинився на стежці, вздовж якої німці викопали досить глибокі окопи, й на горі над селом Пашовою таборував цілий день. Тут колись мусила відбутися велика битва, бо в шанцях валялося багато заржавленої зброї, подерті мундири, а подекуди й людські кістяки. Не можна було розпізнати, кому вони належали - «іберменшам» чи «старшим братам», - але певно тому наша земля така родюча, що сила-силенна різношерстих наїзників згноїла її своїми трупами…
На горі знаходилися також понищені великі катапульти, які викидали літаки в повітря без праці моторів. Тут колись польське «моцарство» вчило своїх пілотів перших кроків літання в повітрі, використовуючи для цього суміжні долини понад Сяном.