Споживши частину «залізної порції» м'яса, повстанці розпочали дискусію над тим, де відбудеться сьогоднішня акція. Вже добре стемніло, як чотові вернулися з курінного штабу з наказами й передали їх своїм воякам. Виявилося, що місцем акції буде Вільшаниця, а її ціллю - знищення залізничної станції і мосту та звільнення великого числа українців із перевізного табору, розташованого поблизу цієї станції та обведеного колючим дротом. Наших людей большевики ловили в околиці щодня й кидали за дроти, щоб пізніше всіх вивезти.
- Розвідка донесла, що ворожі сили нараховують приблизно один полк, - говорив чотовий Залізняк. - Наша чота наступатиме на станцію. Наказую всім тримати добрий зв'язок і крити вогнем наступаючі рої та поодиноких друзів. Попереджую, що на станції стоїть панцерний потяг, тому треба заховувати обережність. Збірний пункт тут!
Курінь вирушив і після годинною обходу лісом та потоком оточив станцію із трьох сторін. Боївка Петі котами пірнула в темряву, простуючи у сторону мосту, на якому стояв панцерник. Його льокомотив час від часу важко віддихав масою гарячої пари. На віддалі кількадесяти метрів від потягу, між рейками, знаходилася ворожа застава з кулеметами, але повстанців не помітили. Шестеро членів боївки поспішно підкладали під міст німецьку саперну міну.
- Що за краса! - промовив сам до себе Сова, вміщуючи її, наче збите яйце, поміж траверзами і стараючись не зробити найменшого шуму.
Машиніст льокомотиву закурив люльку й розпочав жартувати із залогою, а Петя дуже нетерпеливився. Він був певний, що через кілька хвилин і міст, і панцерний потяг злетить у повітря. Раптом десь пролунав постріл, за ним почулася серія з кулемета, а потім заторохкотіли десятки кулеметів і рушниць. Льокомотив засвистів і поспішно рушив у сторону станції, а відділи УПА за цей час добігли до залізничної колії й залягли. Тільки три пари рейок ділило повстанців від станції, звідки сипався гураганний вогонь ворога. Панцерний потяг наблизився й, коли в'їжджав у станцію, повстанці відсунулися на кілька сантиметрів від колії, щоб колеса припадково не повідрізали дашків мазепинок.
Наказу відступати не було, чота Залізняка лежала на становищах біля самого потягу, й кожний розважав над тим, що робити. Ні гранати, ані кулемети панцерникові нічого не вдіють, зате він може наробити лиха, бо гатить з усіх гармат. Вояки інших чот, які не були зв'язані з панцерником, почали кидати гранати, й тоді панцерник, що цілий час обстрілював ліс, дременув у напрямі Сяноку. Залога відчула присутність «бандєровцов» не в лісі, а на самій станції.
Ситуація набагато покращала. Вояки почали перескакувати через рейки й кидати гранати, а ворог посилив свій вогонь по колії. Хтось крикнув:
- Я поранений у груди!
- Забрати його! - наказав старшина. Голос почувся знову:
- Ні, друже командир, не треба. Це ворожа куля вкинула мені за пазуху камінчик!
- Вперед! - пролунав новий наказ, і повстанці рушили до наступу.
Градом полетіли гранати, й бій затих. Ворог панічно втік, залишивши на полі бою понад шістдесят забитих і багато зброї та амуніції.
Примусові виселенці були звільнені…
Про наступ УПА на Вільшаницю скоро довідалися ворожі бази, невідомо лише яким шляхом - можливо, від залоги панцерного потягу, а може, й радійовим зв'язком. Почався несамовитий обстріл довкільних лісів, але американські стрільна, вживані большевиками, хіба тільки настрашили бідолашних зайців. Ані одне з них не впало на шлях відходу упівського куреня.
Над ранком він зупинився в лісі, біля тих самих шанців, де стаціонував учора, тобто на віддалі кількох кілометрів від Вільшаниці. Але командування цим не турбувалося.
До Чумака підійшов Петя. Він мав дуже невдоволений вираз обличчя, але Чумак дивився на нього з великою пошаною, бо Петя був зразковим революціонером і сьогодні ще раз доказав свої повстанські знання.
- До ста чортів із цими німецькими мінами! Ми ж так дбайливо їх заклали, а вони, кляті, не вибухли! Цікаво, яка причина? Може, дроти й запальники не були в порядку?
Чумак відповів на питання питанням:
- Петю, скільки наших? - запитав, маючи на увазі понесені куренем утрати.
- Ані одного! Є тільки чотири поранені з вашої сотні і два із сотні Бурлаки. Просто не хочется вірити. Такий бравурний наступ, шанці, станція, панцерний потяг, і раптом…
До них підійшов бунчужний Бурлаки Біс, колишній студент, відтак підстаршина дивізії «Галичина» й учасник боїв під Бродами. Побачивши його, Петя змінив тему розмови.