Увечері пара баских коней, запряжених до саней, тягла польовою дорогою, а пізніше лісом важким міномет і стрільна до нього. Супроводжуючі сани два рої творили обслугу міномета й охорону.
Вечір був погожий і теплий, але дуже темний. Зв'язковий Когут, уродженець Липи, біля якої рої саме проходили, час і затримував і провіряв правильність траси походу. Чув на собі величезну відповідальність, бо в разі якоїсь помилки могла не вдатися ціла акція.
О дев'ятій годині вечора доїхали до краю лісу. Перед ними простягалася велика галявина, й Чумак щойно тепер зорієнтувався в доброму плянуванні акції. Ця галявина була дуже високо, а в долині на віддалі приблизно одного кілометра лежало місто Бірча. По правій і лівій сторонах, також у долинах, розтягалися передмістя й села, що миготіли багатьма маленькими світлами. З тих передмість і сіл українців завезли на Схід, а решта втекла на терени, охоронювані УПА.
В місті світел було набагато більше, й Когут сказав Чумакові, що рої занадто далеко зайшли на ворожу територію, і треба вважати, щоб не наштовхнутися на заставу.
Міномет і стрільна вивантажили із саней, а коні відвели назад до лісу. Через 45 хвилин мала початися акція, але в довкіллі панувала абсолютна тиша, в якій чути було тільки людські віддихи. Міномет поставили на ніжки, й Міша почав наставляти кут і напрям, бо він же був мінометником у червоній армії, а Чумак досить нервово зиркав на годинник.
«Тиша… Яка глибока тиша… А за кілька хвилин тут буде справжнє пекло», - пронеслося в Чумаковій голові.
Приготувавши все, Міша ще раз обмацав міномет, бо світити для перевірки чи він у порядку не можна було, і присів біля стрілен. Почав їх чистити якоюсь шматою.
Чумак знову подивився на годинник.
- Лишилася одна хвилина!
Міша вхопив стрільно й наблизив його до цівки.
- Бий! - і стрільно опинилося в середині цівки, а безпосередньо за цим почулася лайка Міші:
- Шляк би го трафив! - закляв він уже по-галицькому. - Капсуля не палить!
Легенько перевернули міномет, щоб видобути із нього погане стрільно, але не спричинити його вибуху. Пройшло три хвилини, поки приготували все.
- Дай друге стрільно!
Знову всі схилилися, стрільно полетіло в цівку, й цим разом успішно. Чутно глухий постріл, і воно із сильним свистом рве повітря в напрямі Бірчі. Минуло кілька секунд, і знову розчарування. Стрільно не вибухло.
- Давай третє! - майже крикнув Міша.
Воно вже в його руках, уже полетіло. Чумак відрахував: один… два… три… чотири… й усі почули в місті сильний вибух.
Іще він не затих, як по Бірчі вдарили з усіх сторін кулемети. Зчинився страшний клекіт і шум, неначе на велетенський бляшаний дах падали густо градинки. Майже безпосередньо після цього загорілися перші хати, пожежі поширювалися та росли, й через кілька хвилин місто було охоплене суцільним вогняним обручем. А міномет викидав стрільно за стрільном, бо тепер усі вони були добрі.
Чумак дивився вниз на море полум'я і страшенно переживав. Там ішов завзятий бій, а його успіх залежав від мудрих наказів та вказівок старшин і підстаршин. Адже найменша помилка могла зруйнувати цілу справу.
Із самого початку ворог відповів сильним вогнем, а його гармати вдарили по довкільних лісах. Чумак мимоволі підсміхнувся: - чому саме по лісах, коли повстанці знаходяться під мурами міста?!
Тим часом із міномета вилетіло останнє стрільно, й Міша задоволено затер руки.
- Наша робота скінчена. Поїхали! - гукнув до друзів.
Поклали міномет на сани й рушили. Йшли позаду них, час від часу приставали й дивилися на чудову панораму ще однієї ворожої бази на українській землі, яка горіла. З оборонних бункерів безперевно торохкотіли ворожі кулемети, які щокілька секунд заглушували гарматні сальви. Чим ближче до центру міста посувалося вогненне коло, тим сильнішим ставав вогонь ворога.
Польські родини, які мешкали довкола Бірчі, побільшили свої господарства кількакратно, бо позахоплювали маєтності українських селян, переселених на схід, і з їхніх хат поробили собі магазини, шпихліри, стайні тощо. Коли почалася акція, вони повтікали до міста, а за ними подалися й ті залоги, котрі знаходилися у присілках та на передмістях.
Всі ці хати повстанці спалили, а худобу забрали із собою, щоб передати її українським родинам. Крім того, вони перервали телефонний зв'язок і висадили в повітря всі мости довкола Бірчі, так що місто набрало вигляду своєрідної оази в пустелі. Не диво, що після цього ворог мусив доставляти амуніцію й харчі літаками або важкими панцерними возами. Що ж торкається достав українські води, то їх повстанці не могли перервати, бо вона була в самій Бірчі. Так само, виконуючи наказ, вони не здобували міста, оскільки така операція вимагала інших родів зброї та напевно потягла б за собою великі втрати в людях.