- Не забудьте трохи лишити, бо я ще добре не розкуштував! Одначе пляшка до нього не дійшла, й Бартель був змушений запропонувати свою. Потягнувши з неї на цей раз уже маленький ковток, отець Кадило промовив тоном знавця:
- Це ячмінянка, і її можна пити лише тоді, коли людина має катар і не чує запаху.
Такої «кави» більше ніхто не мав, і друзі почали споживати холодне м'ясо, попиваючи вже правдиву ячмінну чорну каву. Декотрі пригрівали це м'ясо на вогні.
- Як чується сотенний? - запитав Зорян отця Кадила.
- Набагато краще, - відповів капелян, який мав змогу вчора відвідати Громенка в підземному шпиталі, - але з ним було направду погано. Знаєте, на протязі перших трьох днів він переживав такі страшні болі, що у нього мусили відібрати пістоль, бо ним він хотів угамувати свої терпіння. Але тепер почувається краще й надалі за два місяці буде знову з нами. Їх там є сімнадцять, сестра Наталка й німець-ветеринар. Ця сестра мусить сама прибирати й варити, а до всього того бункер дуже малий і невигідний. Напрошується питання - що сталося з тими лікарями? Чи всі вони мусили вийти на еміграцію?
- Чи ж лише лікарі? - відізвався Зорян. - Там напевно є багато наших старшин, включно аж до генералів.
- А скільки революціонерів «М»? - іронічно докинув Бен. Іменний не витримав.
- Е-е-е! Прошу не зачіпати моєї колишньої партії! - промовив жартівливим тоном.
- Чому ж! Там не було так зле, - почав знову Зорян, який колись жив у Кракові. - Полковник Мельник - це дуже гарна людина, добрий штабовик і пляновик. Між ним і Провідником Бандерою ніколи на існувало ненависти, й вони обидва могли б добре співпрацювати. Причиною всього лиха були інші люди, наприклад, Книш, Сушко й Барановський. Вся їхня революційна діяльність була звернена на знищення Степана Бандери й Романа Шухенича, а ті чини спричинилися до невтралізації великого гурту колишніх добре підготованих революціонерів.
- Цікаво, де зараз перебуває Роман Шухевич? - задумано промовив отець Кадило. - Я не вірю в те, щоб він пішов на еміграцію, бо є вродженим військовиком. Добре пригадую собі його відхід на Закарпаття, а потім прибуття до Львова.
Ніхто йому не відповів. Усі глибоко замислилися, а політвиховник
Зорян вдивився напружено у тріскотливе полум'я. Він був дуже чесною й мудрою людиною, студіював юриспруденцію, але через підпільну активність її не закінчив. Тепер Зорян мав доступ до вісток із-за кордону, дописував часто до підпільних видань, багато знав, і тому всі зверталися з питаннями до нього.
- Друже Зорян! Що ж там нового діється в Західному світі? Яке, на вашу думку, наше майбутнє? - поставив одночасно аж два питання Кармалюк.
Зорян підвів голову.
- Світі далі святкує закінчення війни, - промовив гірко, - а українська еміграція знає про нашу боротьбу дуже мало. Що ж торкається майбутнього, то із прогнозами буде важкувато. Наше майбутнє погане, але наші ідеї та діяльність є добрі й доцільні. Ми як нація перестаємо плакати й жалітися. Те рабство, яке було закорінене в нас упродовж віків, поволі зникає. За нами маси інших поневолених народів, що їх московська імперія тероризує всілякими способами. Коли б Захід був мудріший і допоміг цим поневоленим народам так, як помагають большевики своїм партизанам на Балканах, або бодай не давав Москві колосальної допомоги, то становище було б зовсім інше.
Він подивився на годинник і констатував:
- Сьогодні ми занадто довго політикували. - А потім додав: - Коли б я був у Головному Штабі УПА, то пропонував би збільшити вдвоє і сили УПА, і її бойову діяльність. Зберігаючи у сьогоднішній дійсності наші сили на завтрішиій день, ми лише вдесятеро збільшуємо ті втрати, які понесемо в майбутньому.
Торкнувшись рукою до дашка шапки, Зорян відійшов до почту.
Розділ 12. НА БІРЧУ
Грудневий день дуже короткий. Третя година, й уже вечоріє. Службовий старшина голосно засвистав, щоб привернути загальну увагу, й подав наказ:
- Приготуватися до маршу! Маршовий порядок буде такий: четверта, третя, друга й перша чоти! Гасити вогонь! Збірка роїв!
Через годину сотня розташувалася в затишних хатах Явірника Руського. Його мешканці веселі і привітні, гостили повстанців чим могли. Вояки одразу завели флірт із дівчатами, а маленькі хлопчаки безперервно крутилися довкола - хотіли подивитися на упівську зброю.
В селі йшла повною парою підготова до Різдвяних Свят. Дівчата запопадливо робили прикраси на ялинки, використовуючи нитки, порізану на рівні кусники солому й різнокольоровий папір. Повстанці їм залюбки допомагали, й усе виходило чудово, лише інколи їхні шкарубкі, потріскані пальці ламали вже тяту соломинку або м'яли гарно складений папір. Кожний із них думав про Різдво Христове, пригадував колишні роки, й до