голів приходили самі мелодії чудових українських коляд. Починали їх тихенько співати, спочатку «Бог Предвічний», а на закінчення «Ладо-Ладо».
В хаті, де квартирував рій Чумака, жила справжня Ладочка - Стефа. Вона мала двох братів, й обидва були при УПА в Чорному Лісі. Тут Чумак уже раз ночував, іще в 1941 році, коли приїхав до Явірника Руського з Динова з панством Баками, Туцькими і Прокопами на виставу «Запорожець за Дунаєм». Стефа тоді грала на сцені, а її брати організували гостям прибуття на згадану виставу, після якої відбулася гарна забава, й Чумак навіть мав приємність потанцювати з панною Стефою.
Це трапилося понад чотири роки тому, й Чумак не згадував про зустріч нічого. Балакав зі Стефиною матір'ю, яка була частинно спаралізована й більшість часу проводила в ліжку, читаючи кожну книжку, що їй потрапляла в руки. З огляду на це мала широкий світогляд, і з нею приємно було поговорити на будь-яку тему.
Тимчасом Стефа, подаючи на стіл чай, засолоджений сиропом із цукрових буряків, щораз то пильніше приглядалася до Чумака. Вкінці не витримала й запитала його, чи в минулому вони часом не зустрічалися, а це саме підтвердила й мати.
Чумак усміхнувся.
- Так, панно Стефо, зустрічалися, - промовив веселим тоном, - і я з вами навіть танцював.
Дівчина зробила великі очі й подивилася на матір, але та тільки зрушила плечима. Видко було, що перебирала в пам'яті різні можливі місця, та пригадати не могла.
- Панно Стефо, я вам допоможу. Пригадайте собі 1941-й рік і виставу «Запорожець за Дунаєм». Я тоді у вашій хаті ночував.
- Ага! - зраділа дівчина. - Тепер я знаю. - Ви є пан Борець із Динова!
Розмова торкнулася минулих часів і заповідалася дуже цікаво, але в цю мить до хати ввійшов Смик, Бук і Ворон, прохаючи великого цебра й дозволу нагріти кілька баняків гарячої води, щоб у стайні урядити «турецьку ванну». З такої оказії вирішив скористати й Чумак.
Комічний у своїх рухах і ході та мало балакучий стрілець Когут вимив свої ноги надворі у снігу, вбіг до хати, вбрав нові онучі, а намоклі лишив біля печі, до якої Бук підкладав поліна.
- Ти що, здурів? Хочеш нас тут зачадити? - гукнув він до Когута, показуючи пальцем на мокрі і смердючі онучі. - Забери звідси це свинство!
Скромненький Когут, який ніколи майже не обертав голови вліво чи вправо, а робив такий оберт цілим корпусом тіла, взяв онучі двома пальцями однієї руки, другою заткав собі носа й пішов прати їх снігом.
По якомусь часі Чумак скупався у великій стайні, де тепер стояли тільки одна конячина та корова з телям, і повернувся до хати.
Ввечері, розстеливши солому, повстанці полягали спати на долівці, а Стефа, гарно зачесана й навіть трошки підмальована, сиділа біля столу та вишивала рушник. Чумак присів поруч із нею, прикурив цигарку від лямпи, скрутив дещо її вогник і почав із дівчиною тихеньку розмову. Довідався, що наречений Стефи зголосився до Української Дивізії, але що з ним сталося - вона не знає. Від братів недавно мала вістку, та чи живуть вони зараз - також невідомо.
Розмову перервали півні по півночі і пригадали, що час пізній, тому треба йти спати.
Різдвяні Свята зближалися хутко. Надворі темніло все швидше і швидше, сніг майже розтав, але знову притиснув мороз, і почали пурхати метеликами свіжі сніжинки. На цей раз сніговий покрив осягнув лише кілька сантиметрів і навіть добре не притрусив твердого груддя.
Повстанці дивувалися. Завтра вже Свят-Вечір, а всюди помітно якийсь цікавий рух. У штабі відбувалися наради, і зв'язкові прибували та відходили значно частіше, як звичайно. В повітрі запахло чимсь новим.
- Куди цим разом? - запитав Чумак Зоряна.
- А куди ви думаєте? - почулася питальна відповідь.
- На Бірчу! - вихопилося в Чумака.
Зорян ствердно хитнув головою і приклав палець до уст.
«Мати Божа! То буде справжня катавасія!» - подумав Чумак.
Шостого січня 1946 року, тобто на Свят-Вечір, ізранку падав густий сніг, але пізніше небо вияснилося, й день був дуже погожий. Чи ж треба говорити про те, що коли надходить Свят-Вечір, то кожна людина, а особливо та, яка розлучена зі своїми рідними і близькими, пригадує всі минулі роки так далеко, наскільки сягає її пам'ять. Подібне діялося і з повстанцями, яким заповіли, що цьогорічний Свят-Вечір відбудеться в селі Рибному, й то так вчасно, як ніколи перед тим, а саме о другій годині дня.
Повстанці губилися у здогадах. Одні казали, що сотня піде в гості на терен Бурлаки, другі припускали, що буде колядувати по селах, але цілковито інакше думало командування УПА, одержавши добру розвідку про ворожі пляни.