Підстаршина Біда із сотенної інтендатури був поранений уламком гранати в чоло біля вуха. Уламок перетяв нерв, і він утратив око. Це дуже рідкісний випадок. Маленька рана через кілька днів загоїлася, але на праве око Біда не бачив. Дуже переживав, а вісімнадцятилітній Гуцул із Павлокоми, щоб якось відпружити його журливий стан, жартував:
- Що ж тепер буде, циклопе? Чим до дівок моргатимеш? Всі зареготалися, включно з Бідою, який одразу відгризся:
- А ти не пащекуй забагато! Краще подивися на себе: із твоєю обв'язаною головою зовсім не виглядаєш на українського повстанця. Справжній голомозий турок!
Знову гомеричний регіт.
Так поволі проходили день за днем, чи ніч за ніччю, бо в цій ямі не було різниці. Там нагорі таке приємне лісове повітря, а тут справжня фабрика маринування риб. Читати не було можливости, бо нафтова лямпа під стелею ледве шаріла, а друга стояла на шафі з медикаментами.
До шпиталя приходив санітарний зв'язок не частіше як раз ва тиждень, щоб не робити слідів, бо масової ворожої облави можна було сподіватися кожного дня. Коли після приходу санітарних зв'язкових сніг не засипав їхніх слідів, по цій стежці висилалося рій із Волі до Володжа «в якійсь справі», а в дійсності з ціллю затерти слідів до криївки. Витоптуючи стежку поміж двома згаданими селами, рій ніколи не знав свого правдивого завданий.
Рани повільно загоювалися, але не знати від чого - чи від пенцакової юшки, чи від натирання самогоном. Сестра Маруся мало говорила, зате ввесь час до кожного усміхалася. Працювала біля двадцяти годин на добу, а їй багато допомагав однією рукою Жук. Повні руки роботи мав і доктор Сян, хоч часто у нього не було відповідних ліків. У вільний час він щось писав біля лямпи або читав грубу медичну книжку. Тоді це читання переривав Гуцул:
- Докторе, що ви там читаєте? Чи не порівнюєте часом анатомію звірят і людей?
- Так. І знайшов дуже велику подібність між мавпою й тобою…
Сестра Маруся була інтелігентною дівчиною. В розмовах із Чумаком часто згадувала Перемиську гімназію. Вона знала багатьох Чумакових друзів - Зенка Прокопа, Петра й Олю Лібовичів, а також братів Косів. У сорок третьому році була разом з Ольгою на курсі телефоністок у Кракові при вулиці Дітля. Видно за кимсь тужила, але її ніхто про це не питав. Вона мала чудову фігуру, гарне личко, карі очі і природно закручене чорне волосся, яке не хотіло лежати в заплетених косах. Виглядала на провокативну красуню-циганочку, але такою не була.
До шпиталя привезли стрільця Карого з відмороженим пальцем на нозі. Він спух і почав ропитися. Маруся відступила йому своє ліжко, а сама приготувала запасовий сінник на долівці й положилася спати. Доктор, якому Маруся дуже подобалася, запропонував їй своє ліжко. Коли вона цю пропозицію відкинула, доктор вмостився біля неї і сказав:
- Добре. Будемо спати на долівці разом.
Маруся не хотіла сперечатися з ним, але одразу лишила доктора, розглянулася по ліжках, де спали поранені, й підійшла до ліжка Чумака.
Збуджений Чумак зажартував:
- Чи маю перегородити ліжко соломинкою? Але побачивши, що сестра виснажена й невиспана, перестав жартувати.
Розділ 14. ШПИТАЛЬ ПІД ЗЕМЛЕЮ
Незважаючи на те, що кожний день тягнувся дуже довго, сім тижнів у цій дірі минули швидко. За цей час сотня рейдувала по лемківських селах і лісах та звела кілька боїв із ворогом, який, використовуючи природний льодовий міст на Сяні, перейшов на територію дій УПА. Один із великих боїв був зведений на самий Йордан, під час Водосвяття на річці в селі Порубах. Того самого дня в бою з ворогом у селі Володж загинули три есбісти.
Біда й Гуцул уже відійшли до сотні, але й далі продовжували сваритися жартома.
Одного вечора до шпиталя завітав командир Громенко - опалений вітрами, з темним лицем, немовби прибув із пляжу. Виглядав задоволений.
- Чи ці «батяри» вас слухаються? - запитав жартома Марусю.
- О, так! Абсолютно! - відповіла та.
Підходячи до кожного пораненого, командир питав його про стан здоров'я, а відтак звернувся до всіх: