На цьому похороні між людьми, в чорній хустці на знак жалоби, стояла розвідниця Наталка, яка жила в Перемишлі біля сестри, одруженої з поляком. Вона напружувала слух і старалася запам'ятати кожне почуте слово, а старий і примітивний на вигляд фотоапарат, спеціяльно для неї спрепарований техніками УПЛ. час від часу «цикав» знімки. Недалеко від себе Наталка побачила Ольгу, яка була тут із подібними завданнями, але вони обидві, непомітно переглянувшись між собою, розійшлися в різні сторони, змішалися з натовпом і прислухалися до людських розмов. А вони були цікаві. Одні збиралися втікати з Перемишля на Захід, бо, мовляв, тут скоро все здобудуть бандерівці, інші розказували, що під час бою в Комарницькому лісі загинуло понад сімсот бандерівців, - одним словом, фантастичних поговірок було дуже багато.
Із принесеного Наталкою звіту можна було досхочу насміятися, але приречення полковника вимагало поважної застанови. Цей поляк був гордий і свої слова міг виконати. Справді, вкоротці він почав готуватися до цієї акції. Зібравши добрий полк і відповідно його підготувавши, полковник вирушив на відплатну операцію. Маршуючи селами в напрямі Бірчі, полк посувався дуже поволі, а свою пімсту поляки виконували покищо на українському населенні. До лісів це вступали, а бандерівців шукали по шафах, у коморах і курниках та на горищах.
Йдучи впродовж кількох днів через українські села й не стрічаючи ніде опору, полковник набирав усе більшої і більшої відваги. Біля села Бахова, а відтак біля П'яткови він відважився навіть на перехід малого лісу, перед тим обстріляного мінометами. Успіх полку був «великий»: він майже тиждень перебував на терені дій УПА, чим не могла похвалитися жодна інша ворожа частина.
Ворожий штаб у Варшаві тріумфував, а полк, набувши максимальної відваги, ввійшов у масив Дилягівського лісу. Перейшовши його, поляки затрималися на краю й вислали розвідку до тих хат, де колись був заскочений рій Міші. Звідти вже видніло село Явірник Руський, а по другій стороні - великий Грушівський ліс, у якому полк розташувався. На другий день ранком полковник вислав у напрямі Явірника Руського стежу, котра наштовхнулася на боївку СБ Петі. Послідувала коротка перестрілка й ворожа стежа відступила до лісу.
Створився величезний парадокс. Перший раз за цілий час боротьби проти УПА ворог почував себе краще в лісі, як у селі.
Розділ 16. СВЯТО ГЕРОЇВ
По другому боці Явірника Руського у Грушівському лісі помічалася велика активність упівських відділів. Ішла велика підготовка до Свята Героїв. Крім сотень УПА, тут були сконцентровані всі боївки СБ та санітарні, господарські й технічні частини, а також прибуло багато визначних осіб із теренового проводу ОУН.
Перебравши цілий курінь, сотенний Ластівка готував його до дефіляди. Поставив одного стрільця на амуніційній паці, як символічний почет, і наструнчений курінь переходив попри нього кільканадцять разів. Тримаючи свою руку безперервно біля дашка мазепинки, стрілець відчув, що вона у нього заболіла, й тоді вдався до хитрощів, Зняв шапку, виструнчився сам і тримав руки притиснені до боків. Це означало, що своєю особою ній репрезентує цивільного «провідника».
Поміж деревами розносилася голосна команда сотенного Ластівки:
- Почесть дай! Прямо глянь!
Стримавши зненайьуа цілий курінь, він, жартуючи, заговорив:
- Ви «батяри»! Ми ж не йдемо на відпуст до Кальварії! Я вам пригадую впоряд. Тут мусить дудніти земля!
Вій викликав одного упіста, й той виступив три кроки вперед. Спитав його:
- Що то є впоряд?
На щастя, трапив на такого, який знав, і той почав йому деклямуватиі
- Впоряд - це збір точно описаних рухів, які виконуються на команду…
- Дякую! - перервав сотенний. - Як бачу, то тут не так зле! Біля тисячі маршуючих вояків тепер виглядали так, немовби цілий курінь ішов лише на двох ногах.
- Ну, добре, - сказав командир Ластівка при розході, - щоб завтра ви маршували не гірше!
Далеко складнішу справу мав політвиховник Зорян. Із кількатижневої підготовки Чумака до деклямації Шевченкового «Кавказу» нічого не вийшло, й він передав її Вишні, з яким тепер мучився. а, крім того, перечитував іще й ще свій реферат. Доктор Шувар на скору руку творив курінний хор, а робоча бригада будувала поміст для почту, вкопувала щогли на прапор, декорувала польову сцену. Інша група, очолена капеляном Кадилом, впоряджувала польовий престіл.