Після проведення доброї розвідки, плянування й підготови, курінь рушив у дорогу. Перебрів Сян біля Сливниць, перетяв головне шосе Сянік - Перемишль, а потім, спритно маневруючи між польськими селами, подався до маленького лісу. Місце призначення курінь мусив осягнути конспіративно, що було досить важко зробити у цьому терені. Проте, лісом і полями, йдучи форсовиим маршем попри села Вапівці й Бовино, уже майже над ранком він дістався до іншого лісу поблизу села Малькович, де отаборився на цілий день. Ліс великим не був, тому всі його краї обставили застави і стежі. Настрій вояцтва відзначався бадьорістю, а пляноване завдання виглядало більше на прогулянку, як на небезпечну акцію. Повстанці жартували, що для виконання цієї акції треба було вислати лише друзів Бурого, Зеленого, Козла й Зенка. Вони походили з цих сіл, то могли б спалити свої власні стріхи самі.
Із причин конспірації був даний наказ, щоб кожного, хто зайде до лісу з поблизьких польських сіл, притримати до вечора, а тоді пустити на всі чотири сторони.
Біля лісу після майже щогодинного ремонту на колгоспному полі їздив старий совєтський трактор. Він гуркотів так несамовито голосно, наче працював тільки на одному циліндрові, а хмара чорного диму заслонювала цю незграбну потвору від очей повстанців. Тракторист переорював озимину, тепер зарослу травою.
- Цікаво, чи вони посіють щось цього року? - переговорювалися між собою повстанці.
- Якщо дістануть наказ із Варшави, - втрутився Запорожець. - Але цей наказ може спізнитися, й доведеться на другий рік знову орати. Свого часу на Запоріжжі я орав такі облоги впродовж чотирьох років. Але що ж… Це модерний соціялізм, і тут нічого не вдієш. Та й причин до журби також немає, бо за кожного «думає» партія…
Під покрученим від вітрів грабом сиділо біля двадцяти повстанців, споживаючи сніданок - чорний хліб, м'ясо й чорну каву, здобуту від «завзятого» полку. Трактор, який хвилево перестав гуркотіти й пахкати димом, став причиною цікавої дискусії. Почав її Буркун:
- А я от сиджу й думаю про те, який то соціяльний лад мав би бути у вільній Україні?
- Тільки не соціялістичний! - вмішався Журба.
- Чому б ні? - зиркнув на нього Буркун і додав: - Не треба мішати соціялізму з московською комуною.
- А я і проти соціялізму, і проти великих землевласностей, - відізвався есбіст Терка.
До дискусії втрутився Чумак.
- Друзяки, - заговорив повчальним тоном, - чи не бачите, що комуністично-соціялістична ідея вже збанкрутувала за чверть століття? Нарід голодний, босий, а московська імперія без американської допомоги лежить на лопатках. Феодальний лад в Україні також неможливий, бо ні московські царі, ні польські королі української землі нікому роздавати не будуть. Я - за приватну власність. Землю треба буде собі викупити від уряду. Вона оподатковуватиметься, й коли даний господар не зуміє її обробити корисно, він буде змушений відпродати її, подібно до того, як продає свою крамницю купець або ремісник верстат. Приватна власність дає людині ініціятиву й заохочення до праці. Всі працюють як мурашки, й держава має більше мільйонів годин праці. А коли ця держава добре оподаткує приватні доходи, то за одержані прибутки можна завести добрий соціяльний лад.
Чумак говорив так запально й переконливо, наче б виступав на передвиборчій кампанії якоїсь політичної партії, тому всі слухали його з великою увагою.
- Ну, добре, - по хвилині надуми почав Запорожець, - а який мав би бути наш політичний лад?
- Брате, в нас політиків не бракує! - сконстатував Павук.
- Друже Павук! Ви, здається, не є «вдома»! - промовив усміхнений Журба й додав: - Я проти всякої демократії! З нашим народом без твердої руки нічого не вдієш!…
Більшість присутніх не погоджувалася із Журбою.
- Чому «не вдієш»! - вперто переконував Буркун. - Демократія не мусить бути розкладовою, а сильні закони, надані нашому урядові, будуть ефективніші від диктатури якогось «цьолка», який не має народнього мандату. - Він на хвильку зупинився, щось обміркував, тоді продовжував далі: - Я не маю на увазі нашої «демократії» з часів пам'ятних Визвольних Змагань, очоленої московськими поплентачами! Коли б Петлюра й Коновалець зліквідували їх, ми сьогодні мали б вільну Україну!… Перебив Журба: