Десь через місяць Нобелівський лауреат Едвін Медайнер надрукував у буффальському журналі “Текнікл МанслЬ статтю, і ця стаття пролунала похоронним дзвоном по Діакозії. У ній Медайнер пояснив, яку серйозну загрозу ніс у собі необачний експеримент Крістофарі. Час — ми переказуємо його тезу, звичайно, спрощено — має тенденцію прискорюватися, і якщо усунути опір матерії, природне для нього гальмо, прискорення зростає в геометричній прогресії аж до безконечності. Ось чому сповільнення його плину вимагає таких неймовірних зусиль, тоді як прискорення дається завиграшки. Так, на річці йти проти течії важко, а за течією легко. В зв’язку з цим Медайнер вивів таку закономірність: щоб стримувати перебіг природних явищ, потрібно витратити кількість енергії прямо пропорційну квадратові досягнутої затримки, тоді як його прискорення прямо пропорційне кубові кількості витраченої енергії. Наприклад, досягти прискорення на сто відсотків можна, затративши один відсоток енергії, тоді як затрата такої самої кількості енергії при дії в зворотному напрямку призведе до сповільнення в 0,3 раза.
Справді, в першому випадку людина не порушує своїм втручанням нормального ходу часу, а саме це, так би мовити, й потрібно. Так ось — принаймні за словами Медайнера — поле Ц має властивість впливати на час у двох напрямках. І досить якогось прорахунку в роботі, якогось незначного пошкодження, щоб перестати втримувати це поле; тоді замість подовжити удвічі людський вік, уповільнювач почне жадібно його пожирати. За кілька хвилин діакозійці постаріють на десятки років. Завершували статтю математичні викладки.
Стаття Едвіна Медайнера викликала в місті довгожителів хвилю паніки. Багато хто, забувши про те, як небезпечно повертатися раптово в прискорене середовище, кинувся рятуватися втечею. Проте запевнення Крістофарі в надійності своєї апаратури, а також безаварійна робота заспокоїли страхополохів. Діакозія жила й далі монотонним життям, і дні минали тут рівно, спокійно, безбарвно. Розваги, і ті здавалися тут істеричними, дурними; горіння і переживання любовні втратили свою колишню нездоланну силу, а новини, голоси ба навіть музика, які доходили з великого світу, справляли прикре враження своєю навальністю.
Незважаючи на постійне неробство, жителі тішилися життям не так бурхливо. Але від нудьги їх рятувала думка, що от назавтра їхні сучасники позникають один по одному, а вони, діакозійці, завжди почуватимуться здоровими й молодими! І навіть тоді, коли помруть сини їхніх ровесників, вони все ще житимуть тут! І так само, як прийде черга відійти внукам і правнукам їхніх ровесників і в газетах з’являться траурні повідомлення про смерть, вони будуть ще живі і проживуть десятки й десятки років…
Ось ця панівна в общині думка й заспокоювала стурбовані душі, гасила всі ревнощі й сварки; оскільки швидкоплинність часу перестала тривожити людей, майбутнє розгорталося попереду без кінця-краю, і кожен, зіткнувшись з якимись суперечностями, казав собі: “А чого мені хвилюватися? Придумаю щось завтра — часу вистачає”.
Через два роки число населення виросло до п’ятдесяти двох тисяч душ, з’явилися уже перші діакозійські немовлята, які мали досягти свого повноліття в сорок років. Через десять років понад сто двадцять тисяч істот кишіло на цьому квадратному кілометрі й повільно — о, куди повільніше, ніж в інших містах, де час так і летів! — звелися до неба стрімкі хмарочоси. Віднині Діакозія стала восьмим дивом світу, юрми туристів бродили під загорожею, оглядаючи крізь грати цю людність, таку одмінну від них самих: діакозійці ледве пересувалися, ніби вражені початковою стадією паралічу.
Діакозія проіснувала двадцать два роки. А щоб її знищити назавжди, вистачило всього лише кілька секунд. Як сталася трагедія? Що її викликало: зловмисність якоїсь людини чи випадок? А може, якийсь інженер через нещасливе кохання чи невиліковну хворобу захотів, спричинивши катастрофу, покласти край своїм мукам? А може, він просто збожеволів, доведений до краю цим егоїстичним і порожнім життям, скерованим лиш на те, щоб набутися на цьому світі? А може, він повернув установку навпаки, вивільнивши сатанинські сили часу?