— А я тобі... я не дам згоди на розлучення! — кричав услід Кутень.— До Платона підеш в полюбовниці... Я знаю!
Аж за Косопіллям зупинилася Степка, їй все здавалося, що Кутень біжить за нею. Оглянулася. Нема. Взяла жменю снігу і жадібно почала їсти. Вечоріло. Синів на полях сніг, низько повзли хмари. Трохи заспокоївшись, Степка повільно брела польовою дорогою. Просигналила машина, Степка звернула на обочину, підняла руку. Двері газика відчинилися, і вона побачила Платона.
— Добрий вечір, сідай, Степко,— Платон вийшов з машини, поклав чемодан і допоміг, їй сісти.— Ти чимось стривожена?
— Ні.
Степка оце вперше побачила Платона після зборів, на яких його обрали головою колгоспу.
— Вітаю тебе, Платоне.
— З чим ?
— Ти ж тепер наше начальство.
— Дякую, Степко. Начальство,— зітхнув Платон.
— Що, тяжко?
— Не питай. Не багато часу минуло від тих зборів, а звикнути ніяк не можу,— признався Гайворон.— Тисячі справ. Віриш, ночами не сплю.
— Я теж... Як Наталка?
— У лікарні. Може, зроблять операцію.
— Коли?
— Не знаю.
— Тяжко вам удвох з Васьком?
— Ми звикли, Степко. А ти ж де була?
— З Кутнями прощалася.
— Що ж тепер будеш робити?
— Якщо приймеш, піду телятницею, а що мені?. — посміхнулася Степка.
— З радістю. А може, в доярки?
— Ні. Буду в школу вечірню ходити, треба мати вільний час. Я хочу за рік і десятий закінчити. Екстерном. Можна?
— Можна, Степко.
Показалася Сосонка.
— Зупини. Я вийду, щоб не бачив ніхто,— попросила Степка.
— Та що ти?
— Не боїшся?
— Не треба, Степко. А що ж тут такого? Ну, підвіз...
— Розмови почнуться, плітки.
— Хай. Ми з тобою ж друзі.
— Друзі,— повторила Степка.— Не будемо ми з тобою друзями, Платоне.
— Чому?
— Так. Ось і приїхали.— Степка відчинила дверцята.— Може, зайдеш?
— Ні, Степко, не можу.
— А кажеш: друзі...
— Іншим разом.
Степка нічого більше не сказала, тільки пильно подивилася на Платона.
Полікарп Чугай був радий, що повернулася його безталанна дочка. Жодним словом не нагадував про її заміжжя, наче нічого й не було. І Степка була дуже вдячна батькові за це. Вона працювала на фермі, вчилася у вечірній школі. Навіть у клубі Степку рідко бачили. Вона почала багато читати. І такий прекрасний світ розкрився перед нею! Олег Динька і Максим Мазур привозили їй книжки з Косопілля. Інколи вечорами приходили Світлана з Софією, Максим і Юхим Сніп. Читали вірші або слухали, як грав Юхим. Уже не було тих безтурботних вечорів з танцями, жартами. Всі розуміли чому: змінилася Степка.
З Платоном зустрічалася щодня. Хоч як рано прийшла б на ферму Степка, завжди заставала там Гайворона.
— Ти що — і ночуєш тут, Платоне?
— Треба, Степко.
Оце «треба» стало суттю всього життя Гайворона. Не було зоотехніка, і він сам складав раціони, стежив за правильною відгодівлею худоби, читав лекції ланковим і бригадирам, їздив у район по запасні частини для тракторів, а ночами сидів над конспектами — готувався до державних іспитів у академії.
Від Наталки надходили короткі одноманітні листи. В останньому повідомляла, що її перевели до клініки професора Крещенка — він і робитиме операцію... Але коли це ще буде?
Платон схуд, змарнів, але ніхто не бачив його знервованим або сердитим. Безліч буденних турбот допомагали йому забути і про самотність, і про невлаштованість особистого життя. Тільки при зустрічах зі Степкою Платон відчував, як у глибинах його душі відроджувалося щось напівзабуте, тривожне й безмірно дороге.
Степка чекала весни. Хотілося в поля, на луки, під сонце. Але над Сосонкою ще шуміли заметілі, випадали глибокі сніги, засипаючи дороги, по яких мала прийти весна. І Степка жила чеканням: щось мало статися таке, що порушить звичний плин її життя. Але що? Що може трапитися тут, у закиданій снігами Сосонці?
Степка сидить у теплому телятнику на купі торішнього сіна, покусує гірку стеблину полину. Жують жвачку телята. Під стелею жевріє лампочка, похитуються на стінах дивовижні тіні. Ще мине рік. Повиростають телята, народяться інші, а вона чапітиме тут, чогось чекаючи. Все через Наталку. Якби не вона, то щасливішої від Степки не було б жодної жінки в світі. Забрала її кохання, вирвала з грудей, і від цього не стала й сама щасливою. Лежить десь зараз у лікарні, може, в передсмертних судомах, і нічого їй уже не треба. А Степка жива.