— А мозок… — знову почав своєї Страшило.
— Мозок, серце, серце, мозок! — сердито урвала їх ворона. — Від вас тільки це й чуєш! Тут не сперечатись, а діяти треба!
Кагги-Карр була трохи буркотлива, але надійна. Тож, відчуваючи її правоту, друзі не образились, і Страшило став інтенсивно думати.
Думав він довго, години зо три. Голки і шпильки від напруження висунулись з його голови, і Дроворуб гадав, що це, напевно, зашкодить другові.
— Знайшов! — вигукнув нарешті Страшило й ляснув себе по лобі з такою силою, що в долоню ввіткнулось з десяток голок і шпильок.
Ворона, яка тим часом солодко дрімала, прокинулась і мовила:
— Кажи.
— Треба послати листа в Канзас, до Еллі. Вона тямуща дівчинка й обов'язково щось придумає.
— Гарна ідея, — насмішкувато кинула Кагги-Карр. — Цікаво лише, хто понесе туди листа?
— Хто? Ти, звичайно! — відповів Страшило.
— Я? — здивувалась Кагги-Карр. — Я маю летіти за гори і пустелі у незнайому країну, де птахи не вміють розмовляти? Ну й жарти у вас!
— Якщо ти не згодна, — сказав Страшило, — ми наполягати не будемо. Пошлемо до Канзасу іншу ворону, молодшу за тебе.
Кагги-Карр обурилась.
— Іншу? Молодшу? Якщо мені виповнилось всього сто два роки, ви вже готові називати мене старою? Тоді знайте — у нашому воронячому роду такий вік вважається зовсім юним. А що зробить інша ворона? По-перше, вона заблукає й не добереться до того Канзасу. По-друге, у Канзасі вона не знайде Еллі, бо ніколи не бачила її. По-третє… Одне слово, листа понесу я.
— Для листа потрібен м'якенький, але міцний деревний листок, який можна буде обернути навколо твоєї ноги. І, крім того, потрібна голка, — сказав Залізний Дроворуб.
— Голку я можу висмикнути із своєї голови, — сказав Страшило, — у мене там їх досить.
Ворона полетіла і незабаром повернулась з великим гладеньким листком.
Страшило подав листок і голку Дроворубові:
— Пиши.
Той здивувався:
— Але я думав, що писатимеш ти. Адже це твоя ідея послати листа!
— Я розраховував на тебе. Бо сам іще не навчився писати.
— І я не встиг за державними справами, — зізнався Дроворуб. — Як же нам тоді бути?
— А ми його намалюємо! — здогадався Страшило.
— Не розумію, як можна намалювати листа? — знизав плечима Залізний Дроворуб.
— Треба намалювати тебе і мене за гратами. Еллі розумна дівчинка і одразу зрозуміє, що з нами трапилась біда і ми просимо допомоги.
— Слушно! — зрадів Дроворуб. — Малюй!
Але у Страшила нічого не вийшло. Голка вислизала з його пухких неслухняних пальців, і він не міг провести звичайної лінії. За справу взявся Залізний Дроворуб. Він і сам не чекав, що в нього вийде так гарно: напевне, мав природжений хист до малювання.
Страшило висмикнув з поли свого каптана довгу нитку, листок обгорнули навколо ноги Кагги-Карр, міцно прив'язали, ворона попрощалась з друзями, прослизнула крізь грати і, змахнувши крильми, щезла у небі.
НОВИЙ ПРАВИТЕЛЬ СМАРАГДОВОЇ КРАЇНИ
ахопивши Смарагдове місто, Урфін Джюс довго розмірковував над своїм титулом і нарешті зупинився на такому: «Урфін Перший, могутній король Смарагдового міста і прилеглих держав, Владика, чоботи якого топчуть Всесвіт «.
Першими цей новий титул почули Топотун і Гуамоко. Простодушний ведмідь бурхливо захоплювався гучним королівським титулом, але пугач загадково примружив жовті очі й коротко мовив:
— Спочатку нехай цей титул навчаться вимовляти придворні.
Джюс прийняв пораду пугача. Він скликав до тронної зали Руфа Білана і ще кількох вищих придворних чинів і, тремтячи від гордості, двічі продекламував свій титул. Потім наказав Білану:
— Повторіть, пане головний державний розпоряднику!
Коротенький товстун Руф Білан побуряковів од страху під суворим поглядом повелителя й пробурмотів:
— Урфін Перший, могутній король Смарагдового міста і приречених держав, Володар, чоботи якого топчуть Всесвіт…
— Погано, дуже погано! — суворо сказав Урфін Джюс і звернувся до іншого чиновника: — Тепер ви, наглядачу лавок міських купців і лотків базарних перекупок.
Той, затинаючись, мовив:
— Вас належить називати Урфін Перший, переважний король Смарагдового міста і гультяйських держав, котрого чобітьми топчуть із Всесвіту…
Пролунав хрипкий, задушливий кашель. Це пугач Гуамоко намагався стримати нестерпний сміх.