Своїм фокусом Урфін розраховував убити двох зайців: переконати пугача, що він став справжнім чарівником, і здивувати й налякати своїх підлеглих.
Першої мети він досяг. Гуамоко, який при свічках недобачав, повірив і схвально захитав головою. Друге бажання Урфіна теж було повністю задоволене. Повернувшись додому, розпорядники і радники розповіли своїм про те, що бачили, й, звичайно, не обійшлося без перебільшень.
Країною поширилася чутка, що Чарівник Урфін на бенкеті ковтав живих ящірок і гадюк. Ця звістка сповнила серця людей жахом й огидою.
Через три доби після бенкету придворний літописець подав розширену доповідь, у якій незаперечно доводилось, що рід Урфіна йде від стародавніх королів, котрі колись правили Чарівною країною.
Із цього літописець зробив два важливих висновки. По-перше, Урфін зійшов на престол за законним правом як спадкоємець стародавніх володарів. По-друге, чарівниці Стелла та Вілліна без усякого на те права присвоїли собі землі Урфіна, і на тих нахабних загарбниць треба піти війною і все від них одібрати.
В нагороду за свою працю літописець одержав срібний підстаканник, який одібрали в одного купця і який ще не потрапив до скарбниці палацу.
Щоб стежити за людьми і виловлювати невдоволених, Урфін Джюс вирішив створити поліцію. Солдати для цього були надто незграбні.
Для зразка Джюс виготовив першого поліцейського, доручив справу своїм підмайстрам, і незабаром поліція заполонила довколишні міста й околиці.
Поліцейські були тонші і слабші від солдатів, але довгі ноги робили їх досить спритними, а здоровенні вуха дозволяли підслухати будь-яку розмову. Поспішаючи, підмайстри замість рук пристосовували їм розгалужені дерев'яні кореневища, вкорочуючи відростки, що слугували пальцями, якщо ті виявлялись задовгими. У декого з поліцейських нараховувалось по сім і по десять пальців на кожній руці, та Урфін вважав, що від цього руки будуть іще чіпкішими. Правитель озброїв поліцію рогатками, і завдяки великій практиці, вона користувалась цією зброєю надзвичайно спритно.
У начальника поліції були найдовші ноги, найбільші вуха, найбільше пальців на руках, ніж у будь-кого з його підлеглих, він мав право, як і головний державний розпорядник, у будь-який час заходити до Урфіна Джюса з необхідною інформацією.
У підвалі палацу день і ніч невтомно працювали колишні солдата, а нині єфрейтори, зелений і блакитний, що стали вправними столярами.
Вони витісували безголових дуболомів і складали їх штабелями в кутках майстерні. Окремими купками, немов дерев'яні кулі, лежали голови. Для кожного взводу виготовлявся капрал із червоного дерева.
Урфін Джюс увечері зачинявся у спеціальній кімнаті і там. вирізьблював на них замість очей зелені, червоні і фіолетові скляні ґудзики.
Голови він насаджував на тулуб і посипав живильним порошком. Викликане до життя поповнення дуболомної армії фарбували і після просушки виводили на подвір'я, де вони поступали у розпорядження до капралів та палісандрового генерала Лана Пірота, дірку в голові якого Урфін дбайливо залатав і відполірував.
Під командуванням капралів взвод за взводом виходив чітким маршем за ворота палацу.
Армія Урфіна Джюса чисельністю сягала ста двадцяти солдатів. Місто й околиці постійно патрулювали дозори. Окремі взводи було послано до Блакитної країни Жуванів та до Фіолетової країни Мигунів, щоб призначені там намісники змогли тримати народ у покорі.
НА ДОПОМОГУ ДРУЗЯМ
ДИВНИЙ ЛИСТ
инув майже рік відтоді, як Еллі повернулась до Канзасу з Чарівної країни, відмежованої від світу пасмом високих гір і Великою пустелею.
У Канзасі все було, як і колись: і неосяжний степ навкруги, і пшеничні лани, і курні шляхи, що перетинали рівнину. Не стало лише будиночка-фургона, в якому буревій заніс Еллі й Тотошка до країни Гудвіна. Замість фургона фермер Джон поставив будиночок. У ньому тепер і мешкала сім'я — сам Джон, його дружина Анна і донька Еллі.
Одного літнього вечора до ферми Джона підійшов стомлений подорожній з рюкзаком за плечима. Був він середнього віку, широкоплечий і дужий, з довгими м'язистими руками, а замість лівої ноги у нього була прикріплена до коліна дерев'янка, що залишала на курному шляху круглі сліди.
Ішов він ходою моряка, повільно розгойдуючись, ніби ступав хиткою палубою. Сміливі, широко поставлені сірі очі на засмаглому обвітреному обличчі дивились так, ніби вглядались в океанську далечінь.