За птахом гнався Джіммі, рудий, патлатий хлопчисько із сусідньої ферми, заповзятий винищувач горобців, галок і кроликів. Джіммі на бігу швиргав у ворону грудками землі, але не вцілю-вав.
Тотошко спробував схопити птаха, та ворона зробила останнє зусилля, злетіла і кинулась просто в руки до Еллі. Дівчинка підхопила тремтячу від болю і жаху птицю і сердито крикнула Джіммі:
— Іди геть, гидкий хлопчисько!
— Віддай ворону! — заскімлив Джіммі. — Це моя здобич, бачиш, як я їй хвацько підбив крило!
— Іди геть, якщо не хочеш одержати по потилиці!
Джіммі завернув додому, підкидаючи ногою камінчики на шляху і бурмочучи собі під ніс якісь погрози. Зв'язуватись з Еллі у присутності дядька Чарлі він не наважився.
— Бідолашна, — з жалем сказала Еллі, пригладжуючи розкуйовджене пір'я птаха. — Тобі боляче, так?
— Кагги-карр! — хрипко каркнула ворона, але крик її вже був спокійніший.
— Звичайно, я тебе не віддам тому поганому хлопчиськові, — продовжувала Еллі. — Я вилікую твоє крильце, і ти знову літатимеш на волі.
Обмацуючи ворону, Еллі відчула, що права нога птаха чимось обгорнута. Виявилось, що це був деревний листок, прив'язаний ниткою.
Еллі проворно розмотала нитку, розгорнула листок, і її охопило невиразне і тривожне передчуття.
— Дядечку Чарлі, на цьому листку щось має бути! — вигукнула дівчинка.
Моряк і Еллі стали разом розглядати листок і при згасаючому світлі зорі побачили нашкрябаний чимось гострим дивний малюнок. На ньому було зображено дві голови: одна у крислатому гостроверхому капелюсі, з круглими очима, з чотирикутним носом у вигляді латки, а друга — з довгим носом, у шапці, схожій на лійку. Малюнок було зроблено кількома штрихами, але досить виразно.
Глянувши на ці голови, Еллі мало не знепритомніла від здивування.
— Дядечку Чарлі! — вигукнула вона. — Та це ж… це ж… Страшило і Залізний Дроворуб!
Знову розглядаючи листок, моряк і Еллі виявили, що малюнок перетинали густі рівні лінії, які сходились під прямим кутом.
— Що б це означало, дядечку Чарлі? — запитала Еллі.
Досвідчений мандрівник одразу здогадався.
— Присягаюсь якорем! — вигукнув він. — Твої друзі за гратами! З ними щось трапилось, і вони кличуть тебе на допомогу!
— Кагги-карр, кагги-карр, — прокаркала ворона, і Чарлі Блек міг цієї миті заприсягнути навіть перед судом, що у перекладі на людську мову це означає: — Так, так, так!
— Щогли і вітрила! — заревів моряк. — Коли б ця ворона змогла розмовляти по-нашому, вона розповіла б чимало цікавого!
Втім, птахи у Канзасі не розмовляють, і Еллі не дуже скоро дізналася, що сталося зі Страшилом та Залізним Дроворубом і як вони потрапили у біду.
ЧЕРЕЗ ПУСТЕЛЮ
ієї ночі в будинку фермера Джона майже не спали. Еллі вмовляла тата й маму відпустити її у Чарівну країну. Чарлі Блек зголосився супроводжувати її. Він страшенно любив усілякі небезпечні пригоди, а тут чекає така подорож, у порівнянні з якою поїздка до островів Куру-Кусу була б легкою прогулянкою. Морякові дуже хотілось на власні очі побачити чудеса Чарівної країни, маленьких чоловічків Жуванів і Мигунів, солом'яного Страшила, який одержав від Гудвіна розумний мозок із висівок, шпильок та голок, Залізного Дроворуба з його шовковим серцем, звірів і птахів, що вміли говорити, місто, прикрашене смарагдами…
Умовити фермера і його дружину було справою нелегкою — Джон і Анна нізащо не воліли розлучатися з донькою. Але врешті-решт сльози Еллі і красномовність Чарлі Блека переважили.
Після того, як батьки погодились відпустити її, на збори пішло небагато часу. Чарлі Блек і Еллі поїхали у сусіднє містечко до Джеймса Гудвіна, який покинув цирк і тримав там бакалійну крамничку.
Колишній чарівник з великою радістю зустрів Еллі і люб'язно привітав моряка Чарлі, дізнавшись, що той доводиться Еллі рідним дядьком.
Еллі розповіла Гудвіну про дивне послання із Чарівної країни і показала йому малюнок.
Гудвін, який погладшав за час спокійного сидіння у своїй крамничці, довго й уважно розглядав малюнок, а потім з гордістю сказав:
— Певен, що цього листа додумався надіслати розумний мозок Страшила. А хто йому його дав? Я! Скажи-но по правді, Еллі, що я був не таким уже й поганим чарівником.
— Так, так, звичайно, — охоче погодилась Еллі і запитала:
— А ви не хочете вирушити з нами до Чарівної країни, щоб визволити Залізного Дроворуба й Страшила?