Страшне горе охопило мене.
«Невже немає ніякої можливості урятувати їх?» — у відчаї вигукнула я.
«Не побивайся, така можливість є», — спокійно відказала чарівниця. Вона піднялась на дах свого палацу, сховала мене під свою мантію, голосно проказала заклинання, котрого я не запам'ятала, а коли вийняла мене з-під мантії, ми були вже в тій самій долині, біля лози, з якої звисали грона чудодійного винограду.
Вілліна запропонувала мені підкріпитися, я з'їла десяток ягід і відчула прилив надзвичайної сили. Чарівниця зірвала велике гроно і простягла мені: «Тепер лети і не барись!» — наказала вона. «А чому б вам, добродійко, не перенестись до моїх вмираючих друзів за одну мить? — спитала я. — Довершіть гарну справу, яку ви так добре розпочали». — «Дурненька ти птахо, — заперечила чарівниця. — Мої заклинання не можуть мене перенести за межі Чарівної країни, а коли я вирушу туди, то це буде дуже довго».
Я все зрозуміла, сердечно подякувала чарівниці й полетіла до вас. Решту ви знаєте, — скромно закінчила ворона.
Вражені розповіддю Кагги-Карр, Чарлі й Еллі довго мовчали. Нарешті моряк мовив:
— Ти справжній друг, Кагги-Карр, і я прошу у тебе вибачення за ті лихі думки, що з'являлися у моїй голові. І заприсягаюсь компасом: якби ти служила у мене на кораблі, я зробив би тебе боцманом!
В устах моряка це була найвища похвала.
ДОРОГА В ГОРАХ
агги-Карр зранку розпочала розповідь про лихі пригоди Страшила та Залізного Дроворуба. Ворона не знала до подробиць історію Урфіна Джюса і не могла пояснити, як ожили змайстровані ним дерев'яні солдати. За словами Кагги-Карр виходило, що Урфін — всемогутній чарівник, і боротьба з ним уявлялась слухачам надзвичайно складною. Але вони всією душею зненавиділи цього заздрісного і жорстокого диктатора.
Підла зрада Руфа Білана викликала у всіх велике презирство.
Зате мужня поведінка Страшила і Залізного Дроворуба, навпаки викликала в Еллі сльози захоплення, а моряк сказав, що таких хоробрих хлопців він узяв би у будь-яке небезпечне плавання. Відданість і сміливість Діна Гіора й Фараманта заслужили у Чарлі Блека і Еллі цілковите схвалення.
— Ось як усе Це було, — закінчила свою розповідь Кагги-Карр.
— А що ж сталося із Довгобородим Солдатом і Вартовим Брами? — запитала Еллі.
— Я їх не бачила після того, як вони потрапили в полон під час взяття міста. Але знайомий міський горобець казав мені, що їх тримають у підвалі й годують досить непогано. Напевно, Урфін Джюс сподівається переманити їх до себе на службу.
— Та цього ніколи не буде! — впевнено вигукнула Еллі.
— Я теж такої думки, — погодилась ворона.
— Так, серйозний супротивник цей Урфін Джюс з його дерев'яним військом, — задумливо мовив одноногий моряк.
— Ми з ним упораємося, дядечку Чарлі? — запитала Еллі.
— Ти забула про мудрий звичай: спочатку одна турбота, потім інша. Ось перейдемо гори, тоді й думатимемо про боротьбу з Урфіном Джюсом.
— Кагги-Карр, яким чином тобі пощастило розшукати мене? — запитала Еллі.
— Ну, мушу сказати, це було досить нелегко, — аж роздималася від гордощів ворона. — Я перелетіла пустелю з попутним вітром, й ось тоді почались найбільші труднощі. Ви ж розумієте, що я не могла запитати першого перехожого: «Де тут дорога на Канзас?» Мені доводилось скрадатися до людей, підслуховувати їхні розмови, узнавати назву місцевості… У поневіряннях минуло кілька тижнів. Уявіть собі мою радість, коли я нарешті почула знайоме слово «Канзас». Відтоді я з кожним днем наближалась до мети. Нарешті помітила і здаля впізнала тебе, Еллі, хоч і бачила всього один раз, коли ти знімала Страшила з кілка. Я так зраділа, що забула про свою звичну обережність і підпустила до себе отого гидкого хлопчиська з камінцями…
— Кагги-Карр, ти здійснила надзвичайний подвиг! — палко вигукнула Еллі. — Ні. недаремно саме тебе послали Страшило і Дроворуб.