Чого їй було шкода, ворона так і не доказала, але Дроворуб її зрозумів: вона шкодувала, що не втримала свого язика за зубами, бо цим спокусила нестриманого Страшила.
ЗУСТРІЧ ІЗ СМІЛИВИМ ЛЕВОМ
ерез три тижні у віддаленому гаю пролунав громовий рик: це поспішав до Еллі Сміливий Лев. Дівчинка кинулась йому назустріч. Вона обхопила руками його могутню шию, на якій красувався золотий ошийник, подарунок Мигунів, перебирала пишну гриву, цілувала в жорсткі вуса і великі жовті очі. А Сміливий Лев розлігся на травиці, шкріб передніми лапами землю і муркотів від щастя, немов велетенське кошеня.
— Ох, Еллі, Еллі, Еллі, — раз по раз повторював Лев, — який я щасливий, що знову з тобою! Я навіть забуваю, що в далекій дорозі поранив до крові свої лапи.
Еллі глянула на лапи Лева і зойкнула від жалю: вони справді були суцільна рана.
— Ми вилікуємо їх, любий Леве! Дядечко Чарлі приготував чудове масло з горіха, воно допоможе тобі…
Моряк ввічливо привітався з Левом, і той одразу ж прийняв його в коло своїх друзів.
Із лісу прибіг Тотошко, що лякав на деревах птахів. Зустріч Лева і Тотошка була дуже сердечна. Вони поважно подали один одному лапи, а потім велетенський звір удав, ніби хоче проковтнути песика, як це було колись. Тотошко спочатку вдав, що страшенно злякався, а потім почав стрибати навколо Лева, намагаючись вхопити його за китичку хвоста. Тепер Лев вдавав із себе страшенно переляканого і, підібгавши хвоста крутився на місці.
Спостерігаючи ці витівки друзів, Еллі реготала до сліз.
— Присягаюся моєю дерев'яною ногою! — вигукнув Чарлі Блек. — Це найкумедніше видовище, яке тільки доводилось мені бачити!
— А де ж Кагги-Карр? — похопилася нарешті Еллі. — Хіба вона не була з тобою?
— Ні. я йшов сам. — відповів Лев. — Ворона передала мені твоє доручення й сказала, що їй обов'язково треба побувати в Смарагдовому місті.
Моряк сумно похитав головою:
— І чого її туди понесло? Ох, вона там щось накоїть…
— Ну, що ти, дядечку Чарлі, — заперечила Еллі. — Кагги-Карр — розумна птаха.
— Розуму в неї вистачає, — пробурчав моряк, — але хвастати теж любить.
Чарлі змастив поранені лапи Сміливого Лева горіховим маслом і забинтував смужками м'якої кори. Лев одразу відчув полегкість і знову простягся на траві: Еллі сиділа поруч і гралась китичкою його хвоста.
— Як же ти добрався до нас, мій давній друже? — спитала дівчинка.
— По дорозі мене спіткали дві маленькі пригоди й одна велика, — сказав Лев, погладжуючи лапою свого золотого ошийника. — Мені двічі довелось перепливати Велику річку. Ти знаєш, Еллі, де це було: там нас тоді захопила повінь і ми мало не втратили Страшила. Але ці пригоди я подолав легко. А от третя… ох, третя… Лев зморщив морду і застогнав.
— Та розповідай же! — нетерпляче вигукнула Еллі.
— Ну, від кого ж іще могла бути третя неприємність, як не від цих клятих шаблезубих тигрів! З того часу, коли Гудвін дав мені сміливості, я цих чудиськ анітрохи не боюсь, але ж треба було перетнути їхні ліси неушкодженим! Яка була б користь із того, якби я героїчно поліг у бою, а ти, Еллі, даремно чекала б на мене довгі тижні й місяці? Отож я вирішив перебратись через Тигрячий ліс тишком-нишком. Я безшумно йшов дорогою, вибрукуваною жовтою цеглою, і мріяв лише про те, щоб щасливо поминути небезпечне місце, ти знаєш — те, між проваллями. І раптом праворуч від дороги попереду я почув важке сопіння; повернувши голову, я побачив у хащах вогнисті очі. І цієї ж миті підозрілий шерхіт і шарудіння долинули до мене із лівого боку: там був ворог. Я забув про свої закривавлені лапи і зробив такий відчайдушний стрибок уперед, що, гадаю, жоден лев на світі так не стрибав. І цієї ж самої миті двоє здоровенних тигрів з обох боків водночас стрибнули на шлях, щоб схопити мене. Вони трохи схибили і зіткнулись лобами. Ох, бачили б ви, яка між ними почалася гризня! Від їхнього ревіння тремтів ліс. а клапті шерсті злітали над найвищими деревами. Та мені ніколи було милуватися тим надзвичайним видовищем, я тікав щодуху, аби швидше покинути Тигрячий ліс. Отака була третя і найбільша моя пригода, — закінчив Лев.
Кагги-Карр з'явилась наступного дня. Вигляд у неї був такий розгублений, що моряк зрозумів: справдилися його найгірші побоювання.
— Говори! — суворо наказав він вороні.
Та не наважилася приховати правду, і розповіла все, як було. Дізнавшись, що Урфін Джюс уже довідався про прибуття Еллі до країни Жуванів, усі засмутилися. Ворона глянула на сумне обличчя дівчинки й швидко промовила: