— Вам, бабусю, потрібен спокій, — сказала їй королева, — ви багато попрацювали на своєму віку.
— О, я таки чимало потрудилася, — прошамкала старенька беззубим ротом. — Скільки я погризла великих смачних сирів і товстих жирних ковбас! Скільки кішок обдурила я за свій вік, скільки мишенят вивела у затишній нірці…
Стара миша закрила очі і поринула у блаженну дрімоту.
— Люба сестро, — мовила дівчинці королева мишей, — ви дуже мудро вирішили скористатися підземним ходом, але й там на вас може чатувати небезпека.
— З чудовиськами, які там завелись? — запитала Еллі.
— Про них я нічого не знаю, але в тих місцях під землею лежить країна рудокопів.
— Підземна країна рудокопів? — здивувалась Еллі. — Чи можливе таке?
— У Чарівній країні все можливе, — відповіла Раміна.
— Вони дуже злі? — тремтячим голосом запитала дівчинка.
— Як сказати… Підземні рудокопи нікого не чіпають, але вони не терплять, коли хтось втручається у їхні справи. Навіть із тими, хто намагається підгледіти їхнє життя, вони поводяться дуже суворо. І якщо вам доведеться зустрітися з підземними рудокопами, будьте обережні й намагайтесь не розгнівати їх.
— А чому їх називають рудокопами?
— Бачиш, вони там у себе добувають усілякі руди і виплавляють з них метали. І не лише металами багата їхня країна, є там багато і смарагдів.
— У них теж є Смарагдове місто?
— Ні. Смарагди і метали вони обмінюють у верхніх жителів на зерно, на фрукти й овочі та інші харчі. Це у них Гудвін придбав смарагди; вони коштували йому недешево, однак він не зважав на витрати, коли будував чудове місто.
— Отже, рудокопи іноді виходять на поверхню?
— Їхні очі не витримують денного світла, і обмін відбувається нічної пори, поблизу входу у їхню країну.
Еллі хотіла ще запитати у Раміни про життя рудокопів, та в цей час почали повертатись з розвідки миші. Вони дуже зніяковіли, і коли зібралися всі, з'ясувалося, що жодна з них не знайшла ніде навіть натяку на підземний хід.
— Мені соромно за вас, миші! — з обуренням сказала королева. — Невже ваша повелителька сама повинна йти на пошуки?
— О ні, ні, — хором запискотіли миші, — ми знову підемо у розвідку, і тоді…
— Зачекайте, дітки, — сказала стара миша. — Коли я була молода, то бачила на сході за п'ятнадцять тисяч кроків звідси у стіні зарослого провалля якийсь отвір. Чи не це ви шукаєте?
— О, напевно, це воно! — радісно вигукнула Еллі. — Спасибі, бабусю!
Королева-миша знову сповнилася гідності і сказала:
— Йдіть у тому напрямку, люба сестро. Та коли виявиться, що це не той хід, покличте мене, і я знову з'явлюсь перед вами.
Всі миші миттю щезли, на превелике розчарування Тотошка. який мріяв кинутися у цю велетенську зграю й наробити у ній переполоху.
Песик збігав у розвідку, переконався, що поблизу немає ворогів, і компанія рушила на схід.
Коли було пройдено, за розрахунками, п'ятнадцять тисяч мишачих кроків, подорожні побачили провалля і в ньому справді віднайшли напівзруйнований отвір, з якого потягло вогкістю і цвіллю.
— Звичайно, це воно! — вигукнула Еллі.
Тотошко принюхався і з тривогою сказав:
— Мені не подобаються запахи, що йдуть звідти.
Лев став своїми могутніми лапами розчищати вхід. А моряк тим часом зрубав смоляну сосонку і наколов із неї два десятки скіпок.
Мандрівники обережно ступили у підземелля.
Першим ішов Лев (ворона сиділа у нього на голові), за ним Еллі з Тотошком, а замикав процесію моряк, тримаючи над головою запалену скіпку.
У сирому і похмурому підземному ході, напевно, ніхто не бував уже десятки років. Товсті кріплення, що підтримували стелю і стіни, позеленіли від часу й поросли мохом. У вибоїнах на земляній долівці стояли калюжі води, у яких ворушились огидні слизняки. Лев на спині перевозив через ці калюжі Еллі.
Повітря ставало все задушливіше: хід вів униз. Він став понижуватися дуже круто, з'явилися вирубані сходини.
Раптом перед подорожніми відкрилась величезна печера з кам'яними стінами і стелею. Вона була така велика, що протилежний її край губився у темряві. Еллі злякано притислась до Лева.
— Як тут порожньо й страшно… — прошепотіла вона.
Ворона полетіла вперед.
Чарлі Блек запалив ще одну скіпку і подав її Еллі. Вийшовши наперед, він став поволі посуватись, пробуючи долівку ціпком.
Подорожні вже пройшли близько тисячі кроків, поминули входи до кількох бокових гротів, як раптом назустріч їм кинулась з зойком Кагги-Карр.