Енкін Флед всоте перекомпонував свою колекцію зброї, коли до нього увійшла куховарка Фрегоза.
— Пане наміснику, — сказала вона, — там до вас прийшов прела… парле… перлатурман!
— Хто? — загорлав потурбований Флед.
— Ну, я не знаю, — відступила крок назад Фрегоза. — Одне слово, вас хочуть бачити…
— Впустити! — наказав намісник і про всяк випадок озброївся гострим кинджалом.
Двері відчинилися, і до зали поважно увійшла ворона. Енкіна Фледа охопив сміх.
— Це ти і є… той перал… мантур?
— Прошу пробачення, — суворо відказала Кагги-Карр, злетівши на стіл і поклавши біля себе листа. — Я прибула до. вас парламентарем від головнокомандуючого Діна Гіора.
Слухаючи ясну і розумну мову ворони, Енкін Флед остовпів. Він був такий вражений, що навіть до ворони став звертатися на ви.
— Але ж… послухайте, я нічого не розумію! Який головнокомандуючий Дін Пор? Я знаю лише армію мого повелителя, всемогутнього короля Урфіна Першого, а командує нею генерал Лан Пірот!
— Прочитайте ось цей ультиматум, і ви все зрозумієте, — холодно заперечила Кагги-Карр і злетіла на шафу, про всяк випадок подалі від намісника.
Енкін Флед розгорнув листа, почав читати і почервонів. У листі стояло:
«УЛЬТИМАТУМ
Ми, правитель Смарагдового міста Страшило Мудрий і головнокомандуючий визвольної армії фельдмаршал Дін Гі ор , цим пропонуємо вам, Енкіну Фледу , наміснику так званого короля Урфіна Першого, роззброїти ваших солдатів і здати без бою Фіолетовий палац. У даному випадку за зраду батьківщини ваше покарання буде обмежене лише тим, що ви протягом десяти років будете дрібнити каміння і мостити шляхи у країні Мигунів .
Коли ж ви не пристаєте на цю вкрай вигідну для вас пропозицію, то виходьте на бій у поле. І хоча ми можемо виставити проти вас одного-єдиного бійця, ми все ж певні, що переможемо, адже боремося за волю проти вашого самозваного повелителя, так званого короля Урфіна.
За Страшила Мудрого і Фельдмаршала Діна Пора підписав
Чарлі Блек».
Прочитавши «Ультиматум», Енкін Флед довго і насмішкувато реготав.
— Армія! З одного бійця! Один солдат і купа начальників! І вони ще сподіваються перемогти мене, намісника його, величності всемогутнього короля Урфіна Першого! Вони нахабно пропонують мені, Енкіну Фледу, капітулювати й іти мостити шляхи! Ха-ха-ха! Гей ви, ламантерпере! Скажіть тим, хто вас послав, що я вийду битися у чисте поле і розіб'ю їх, візьму в полон і самих примушу дробити каміння!
Кагги-Карр тільки цього було й треба. Вона миттю покинула палац, а намісник покликав капрала Ельведа і наказав йому вишикувати взвод до бою.
Залізний Дроворуб чекав ворогів на широкому майдані за милю від Фіолетового палацу. Він стояв один, вільно, опустивши молота до ніг, і здавався не дуже грізним супротивником. Еллі з Тотошком, Страшило, Чарлі Блек, Дін Гіор та Фарамант стояли осторонь мирною беззбройною групою, тільки у моряка було напоготові ласо.
Сміливий Лев сховався за каменем, його шерсть зливалася із жовтим піском, і звіра важко було розгледіти. Він був у засідці на випадок якоїсь підступної витівки з боку Енкіна Фледа.
Залунали кроки.
«Гуп-гуп-гуп!» — грюкали по твердій землі дерев'яні ступні дуболомів.
Солдати побачили самотнього супротивника, і їхні грізні пики спалахнули люттю, а очі з пурпурового скла кровожерно зблиснули. Попереду взводу крокував рослий червонопикий капрал Ельвед, а позаду всіх ішов Енкін Флед, намісник, з мечем в одній руці і кинджалом у другій.
ОДИН СУПРОТИ ОДИНАДЦЯТИ
уховарка Фрегоза підслухала розмову намісника з вороною, і новина про те, що дуболоми Урфіна Джюса битимуться з бійцем визвольної армії, миттєво розповсюдилася по всій околиці. За великим камінням навколо майдану ховалися Мигуни й Мигуні; звідусіль виглядали очі, що з любов'ю дивилися на свого колишнього правителя Дроворуба.
Енкін Флед теж упізнав Залізного Дроворуба, і по його спині пробіг холодок. Він знав його силу, та все ж таки розраховував на перемогу. По-перше, у Дроворуба не було його сокири, по-друге, він був один супроти одинадцяти.
Супротивники зійшлися. Ельвед наказав своїм солдатам оточити Дроворуба й атакувати його довбешками, а сам залишився позаду.
Розпочалася жорстока битва. Палиці влучали у залізне тіло Дроворуба, і від них лишалися вм'ятини на спині, грудях, на руках. Та ці удари, хоч і небезпечні, не були смертельними для Дроворуба. Зате удари його страшного молота кришили дубові голови його супротивників, розбивали на тріски їхні соснові тіла. Лише десять влучних ударів завдав ворогам Залізний Дроворуб, і замість взводу дуболомів лежала вже купа дров, придатних лише для розпалювання печі.