— Ви, Мигуни, добрі люди, ви дуже дружно живете.
— Так, ми живемо дружно, — погодилася Фрегоза. — Тим, кого вигнав намісник, ми навіть хотіли побудувати оселі, — ну, тепер вони, звичайно, повернуться сюди, де звикли жити, і знову доглядатимуть нашого правителя Залізного Дроворуба. Хоча, — зітхнула куховарка, — пан правитель зовсім не потребує ніякого догляду. Він не їсть, не п'є, йому не треба прати білизну, хіба що коли-не-коли попрохає масла для маслянки.
Наступні дні поминули у нестерпному чеканні, коли нарешті буде відновлено Залізного Дроворуба.
І ось щаслива мить, коли сяючий Залізний Дроворуб знову з'явився перед друзями. Він дійсно сяяв, бо Мигуни знову надраїли його до блиску. Дроворуб спирався на здоровенну сокиру з золотим топорищем, а на поясі у нього висіла золота маслянка з найкращим очищеним мастилом.
Майстри зробили йому нову золоту сокиру з золотим держаком і золоту маслянку. Більше того: вони виготовили для Страшила чудову палицю з золотим набалдашником, навіть кращу, ніж попередню, яку Страшило торік загубив під час повені, подорожуючи до чарівниці Стелли. Страшилові шкода було кидати палицю із червоного дерева, яку йому подарував Блек, і він вирішив йти, спираючись водночас на обидві палиці. Але це було дуже незручно, Страшило постійно зашпортувався і навіть падав.
Вихід підказала Еллі. Вона порадила йому ходити з палицями по черзі — один день з подарунком моряка, другий — з подарунком Мигунів.
— Як же це я сам не додумався до цього, з гіркотою дивувався Страшило.
— У тебе для цього просто не було часу, — заспокоїла його Еллі.
Тотошкові Мигуни викували новий чудовий золотий ошийник.
Найдивовижніші подарунки отримала Еллі: золоту шапку і срібні черевички, точнісінько такі, які були у неї рік тому, з незначною різницею — ці речі не були чарівними. Але тут уже нічого не вдієш — адже Мигуни не вміли чаклувати.
Еллі страшенно зраділа подарункам і відразу ж узула черевички й наділа шапку.
Відомо, що доброзичливі Мигуни мали велику пристрасть до красивих і блискучих речей. Вони не забули обдарувати ними і своїх нових знайомих. Чарлі Блеку вони змайстрували золоту штучну ногу замість його зношеної дерев'янки, Діну Гіору — золотий гребінець для бороди і фельдмаршальский жезл із золотим оздобленням, а Фараманту піднесли олівець у золотій оправі і книжечку в золотій обкладинці для записів постачання армії провіантом. Кагги-Карр одержала витончені золоті каблучки на лапки.
Моряк відмовився від золотої ноги: надто вже важко було її тягати, та й стерлася б вона об каміння: адже золото — метал м'який. Натомість він попросив зробити йому дерев'яну, тільки міцнішу. І тоді майстри виточили йому ногу із залізного дерева, про яку сказали, що їй не буде й зносу.
Дін Гіор і Фарамант своїми подарунками були дуже задоволені. Дін Гіор сказав, що йому на додаток до високого звання фельдмаршала не вистачало саме жезла, а борода у нього вже є, і до того ж така, якої не мав жоден фельдмаршал у світі.
Страшило весело пританцьовував навколо відновленого Дроворуба і співав:
— Ей-гей-гей-го! Залізний Дроворуб знову-знову-знову з нами! Ей-гей-гей-го!
Він тут не боявся принизити свою гідність, бо Мигуни були не його підлеглими.
Еллі погладжувала блискучі плечі Дроворуба.
Дивлячись на цю зворушливу сцену, Лев просльозився і, втираючи очі китичкою хвоста, замочив її. Тож йому довелося бігти на задній двір і сушити китичку на сонечку.
Через кілька днів Еллі, Чарлі Блек та їхні друзі зібралися на раду. Запросили і кількох Мигунів. Слід було поміркувати, як зручніше розбити дерев'яну армію Урфіна.
Мигуни, котрі зняли зі стіни колекцію Енкіна Фледа, пропонували використати холодну зброю — мечі, кинджали, піки.
— Гадаю, ці речі нам стануть у великій пригоді, коли ми підемо війною проти Урфіна Джюса, — сказав Дін Гіор, розчісуючи золотим гребінцем свою бороду.
— Дозвольте і мені висловити свою думку, — скромно почав Лестер. — Мечі та кинджали придатні, коли між собою воюють справжні люди. А яка користь від того, що ви мечем штрикнете у соснове поліно. Мені здається, що найвразливішою зброєю проти дерев'яної армії Урфіна Джюса будуть сокири на довгих топорищах і довбешки у вигляді металевих куль із шипами на міцних довгих держаках. Для дубових голів така зброя дуже небезпечна.
— Браво, браво!
Всі члени ради висловили своє схвалення. Страшило напружив свій розумний мозок і поважно мовив: