Джюс чув уривки розмов, і серце його сповнювалось гордощами. Він наказав господиням розібрати дека, і ті, боязко озираючись на пугача та ведмедя, швидко спорожнили візок.
— Затямили тепер, хто повелитель у Когиді? — суворо запитав Урфін.
— Так, — покірно відповіли Жувани й заплакали.
Повернувшись додому, Урфін Джюс вирішив надалі витрачати чудодійний порошок економніше. Він наказав бляхарям виготовити кілька фляг із кришками, які щільно загвинчуються, пересипав у них весь порошок і зарив фляги під деревом у саду. У замки комори він уже не вірив.
НАРОДЖЕННЯ ДЕРЕВ'ЯНОЇ АРМІЇ
рфін Джюс розумів, що коли він майструватиме самотужки дерев'яну армію, хоч і малочисельну, ця робота затягнеться надовго.
У Когиді з'явився ведмідь і заревів трубним голосом. Збіглись перелякані Жувани.
— Наш повелитель Урфін Джюс, — оголосив Топотун, — наказав, щоб до нього щоденно з'являлося по шість чоловік заготовляти у лісі колоди. Вони повинні мати з собою пили і сокири.
Жувани подумали, побідкались… І погодилися.
У лісі Урфін Джюс позначив дерева, які треба було зрубати, і пояснив, як їх треба розпилювати.
Заготовлені колоди із лісу на подвір'я Урфіна перевозив Топотун. Столяр розставляв їх сушитися, але не на сонці, а в затінку, щоб вони не потріскалися.
За кілька тижнів, коли дерево висохло, Урфін заходився до роботи. Він витісував тулуби, робив заготовки для ніг і рук. Спочатку хотів обмежитися п'ятьма взводами солдатів, по десять у кожному: він вважав, що цього буде досить, аби захопити вкладу над Блакитною країною.
Кожен десяток очолюватиме капрал, а командуватиме всіма генерал — головнокомандуючий дерев'яної армії.
Солдатські тулуби Урфін вирішив витесати із сосни, бо її легше обробляти, але голови до них приладнати дубові на той випадок, якщо їм доведеться битися лобами.
Та й взагалі, солдатам не треба думати, тому дубові голови пасуватимуть найліпше.
Для капралів Урфін заготовив червоне дерево, а для генерала з тяжкими труднощами розшукав у лісі рідкісний палісандр. Соснові солдати з дубовими головами шануватимуть капралів із червоного дерева, а ті, у свою чергу, шануватимуть красивого палісандрового генерала.
Витісування дерев'яних фігур у людський зріст для Урфіна було новою справою, і для початку він змайстрував пробного солдата. Звичайно ж, у цього солдата було люте обличчя, очима йому слугували скляні ґудзики.
Оживлюючи солдата, Урфін посипав його голову і груди чудодійним порошком, але дещо забарився, і раптом дерев'яна рука, розігнувшись, так штурхонула майстра, що він відлетів на п'ять кроків. Розлютившись, Урфін ухопив сокиру і вже хотів був порубати фігуру, що лежала долі, але тут же опам'ятався.
«Тільки роботи собі додам, — подумав він. — Одначе, силища в нього… З такими солдатами я буду непереможний!»
Зробивши другого солдата, Урфін замислився: на створення армії піде чимало місяців. А йому ж нетерпеливилося чимскоріше вирушити у похід. І він вирішив зробити своїми підмайстрами перших двох солдатів.
Навчити дерев'яних людей столярному ремеслу виявилось нелегкою справою. Навіть наполегливий Джюс утрачав терпець і вибухав лайкою на своїх дерев'яних учнів:
— Ну й безголові! Що за дуболоми!..
Одного разу на сердите запитання вчителя:
«Ну, хто ти після цього?» — учень, лунко вдаривши себе по дерев'яних грудях дерев'яним кулаком, відповів: «Я — дуболом!» Урфін голосно зареготав:
— Гаразд! Так і називайтеся дуболомами, це ім'я вам пасує найліпше!
Коли дуболоми трохи опанували столярну справу, вони стали допомагати майстрові у роботі: витісували тулуби, руки й ноги, вистругували пальці для майбутніх солдатів.
Не обійшлося й без кумедних випадків. Якось Урфіну треба було відлучитися. Він дав своїм підмайстрам пили й наказав розпиляти з десяток колод на бруски. Повернувшись і побачивши, що накоїли його помічники, Урфін страшенно розлютився. Дуболоми, розпилявши колоди, стали пиляти все, що траплялося їм під руки: верстати, ворота, паркан… На подвір'ї валялися гори уламків, придатних лише на дрова. Однак і цього було замало дерев'яним пильщикам: вони з безглуздою заповзятістю почали пиляти один одному ноги!
Іншого разу дуболом розколював клинцями товсту колоду. Вибиваючи клини сокирою, яку він тримав у правій руці, недосвідчений підмайстер засунув у щілину пальці лівої руки. Клини від ударів вилетіли, і пальці защемило. Дуболом даремно смикав їх, а потім, щоб визволитися, одрубав собі пальці.