В Урожі цю людиноподібну істоту називають конкретно — Пан в чорному костюмі з блискучими ґудзиками, хоча природа в неї пекельна. У цьому визначенні відчувається навіть повага, залишки колишнього втраченого знання. Цей пан, який схильний жартувати, перебуває на Границі й прилеглих до неї Лозах і аж до гори Обоча.
Як писав Фернан Бродель, історію можна відновити з самого лише краєвиду. Дорога, яка веде з Винник до Урожа й закінчується біля брами Горішньої церкви, є вже на карті 1889 року. Її проклали паралельно до старої дороги, що йшла поміж хат у Долішньому кінці, й другої, яка вела попід горб. Ці старі дороги сполучали панський дім і його меншу копію — фільварок у Винниках. Вибудувані на пагорбах, з глибокими пивницями, в стилі класицизму, вони справляли б враження фортеці чи замку, якби не тераси позаду й колони при вході. Утім, їх могли спорудити вже на старих фундаментах. Звісно, нічого містичного нема у панських оселях, але справа в тому, що вони збудовані поруч зі старими цвинтарями, які залишаються дуже довго неспокійним місцем, хоча сам факт забудови зрозумілий — село чи місто розростаються, люди мусять десь жити. Зараз місця, де був цвинтар на Границі, не знайти. Вже в XVII столітті це місце було заселене. А місце другого цвинтаря, між Урожем Вижнім та Урожем Нижнім прилягало впритул до панського дому й було до середини 60-х років XX ст. незабудоване, хоча жодних згадок про церкву не залишилось, а я певна, що вона була саме там. І жодних паранормальних, як кажуть тепер, випадків, тут не траплялось. Натомість відтинок дороги на Границі залишається недобрим і небезпечним місцем. Напевно, за Австрії проклали дорогу на колишньому старому цвинтарі, що й викликало невдоволення духів. Водії знають, що в таких випадках аварії трапляються на рівному місці.
ХЛОПЕЦЬ ЗІ СВІЧКОЮ
На тій же Обочі, де колись була стара дорога, схожа на розірвану рану, бо в дощ з крутого схилу лилися жовті глинисті води, зустрічається молодий чоловік зі свічкою. Коли несеш в темряві свічку, полум’я освітлює тільки частину твоєї постаті: обличчя і груди. Отак виглядає той хлопець, тільки до пояса. Кругом терни й шипшина, над якими здіймаються деревця дикого глоду. Колись у тому місці на квітучому дереві глоду я бачила величезного метелика дивовижної краси, теж білого з чорними смугами.
Обоча невисока, але підійматися на неї дуже важко, тіло наливається свинцем, мусиш раз у раз віддихуватись і обертаєшся мимоволі на село за річкою, наче шукаєш в нього підтримки. Тому краще не йти на гору, що геть здичавіла, відколи там проїхала остання фіра з кіньми, а піднятися до Долішньої Дубини лісовою стежкою.
Що шукає той хлопець зі свічкою — ніхто не знає. Я читала, ніби це дух парубка, що помер незайманим. Хай навіть так, а скільки повстанців полягло в тих лісах з глибокими ярами й болотистими западинами, куди навіть тепер ніхто не наважується спуститись… Знаю одне, цей блукаючий поміж терном та шипшиною дух не кличе за собою, не заманює. Він, напевно, навіть не знає, на якому перебуває світі: цьому чи тамтому.
ПЛАЧ НЕХРЕЩЕНИХ ДІТЕЙ
Одного разу я була свідком обряду, який провела моя бабця. Це було відразу після смерті мого тата, на другий чи третій день після похорону. Ми збилися докупи в одній кімнаті, бо в другій, де лежало перед тим тіло, цілу ніч мала горіти свічка, а в першій він помер, і там ніхто не наважувався спати. Ми збудилися від якихось звуків, схожих на плач. Бабця миттю відреаґувала. Сказала, що то плаче нехрещена дитина, й почала шукати навпомацки якусь шматину. Тоді відчинила вікно, кинула туди шмату, перехрестилась і промовила таке:
— Во ім’я Отця і Сина, і Святого духа! Як ти хлопець, то будеш називатися Іваном, якщо дівка — Марією. Амінь.
А по тому ще раз перехрестила вікно й зачинила.
На селі дуже переймаються долею нехрещених дітей, хоч взятися таким нема начебто звідки, бо до таїнства хрещення в нас ставляться надзвичайно серйозно, вважаючи його найважливішим поміж усіх таїнств. Ніхто з чужих не сміє зайти до хати, де ще не встигли охрестити дитину. Пелюшки не вивішують надвір, а мати не повинна виходити за межі обійстя. Це нагадує кельтські міфи про те, ніби матір можуть вкрасти духи й змусити годувати своїх дітей, або дитину підмінити бісівським дитинчам.
ХРИСТИЯНСЬКІ ЧУДЕСА
Той вузький прохід між церковним муром і школою, де моя мама бачила жовте лице, що визирало з-за липи, пов’язаний ще з однією подією, про яку розповідають з гордістю. Мені було років вісім, коли сестра Марійка вирішила показати мені диво — образ Божої Матері, що з’явився у вікні церкви. Долішня церква стояла зачинена, в ній не правилося і йшлося взагалі про її існування, адже церква в центрі села біля школи вважалась проявом релігійного мракобісся. Правилося в невеликій горішній церкві, що призначалася для відспівування померлих.