Зараз пан Гнат, єдиний учитель початкової школи, теж спав, випроставши довге, висушене горілкою, тіло на самітньому ложі, й нагадував скорше небіжчика, ніж живого чоловіка.
У панському домі світилося у трьох вікнах. Перше, що виходило на ріку, — у кабінеті пана Болеслава, нового урізького дідича. Друге — у покоїку ключниці, панни Емілії. А третє — у передпокої, де сидів дворецький Леонтій. Так було щоночі: троє освітлених вікон, троє тих самих людей не спало в панському домі. Решта служби мирно спочивала під їхньою охороною. Слуг не було багато, адже новий дідич не кликав до себе гостей, і сам не їздив з візитами. Був це час, коли шляхетська гостинність дуже підупала в нашому краї, як занепадало все те, що раніше живило шляхетську гордість. Дрібніша шляхта майже зрівнялась з простими хлопами, забувши про колишні привілеї. Єдине, чим вони різнились від інших, це прізвищами і завзятою вдачею. Усі слуги в домі були з колишньої ходачкової[120] шляхти, й звикли товпитись коло своїх панів, як бджоли довкола матки, або як стадо овечок довкруг барана. І звісно, були прикро розчаровані, отримавши нового володаря, зовсім не схожого на аристократичну пані графиню. Власне, се вони оточили дідича страшною таємницею, зробили пострахом цілої околиці. Слуги люблять обмовляти своїх панів. Звідси, з панського дому, вибудуваного в стилі класицизму, на старому фундаменті, поширювались всілякі чутки, що, побувавши на кількох язиках, ставали зовсім неправдоподібними..
Насправді пан Болеслав мав безсоння через контузію на війні, й не виносив денного світла. А в селі люди працювали, доки їм світило сонце: від сходу до заходу. Попри все дідич вів дивний спосіб життя. Ключниця і дворецький теж мусили не спати разом з ним і за півроку стали такі самі бліді й сухі[121], як їхній господар. Мусили так робити, бо залежало їм на даху над головою і на праці. Правда, пан Болеслав і платив їм більше. Леонтій та Емілія лишились від старої пані, котра переїхала до сина у Краків і дала їм найкращі рекомендації. Втім, не взяла з собою, значить, могла без них обійтися. Якби новий дідич не хотів їх держати, то не допомогли б жодні рекомендації: панна Емілія і Леонтій мали вже за шістдесятку, а ключниця була ще й трохи горбатою. Обоє були самітні, без жадних[122] родичів. Їм легше було пристати на ті правила, що оголосив новий пан одразу по приїзді: не пускати до нього жодних візитерів, тримати двері вночі відчиненими, й не спати тоді, коли він не спить. Правда, стара графиня мала теж дивацтва, однак пан Болеслав завдав великої шкоди власній репутації через той екстравагантний спосіб, у який зайняв маєток півроку тому. Приїхав з Лейбою на візку з крамом у заламаному капелюсі, запорошеній маринарці[123], босий з наплічником, і в темних окулярах. Одразу показав Леонтію документи, бо управителя на той час не було вдома, наче знав, що без цього йому ніхто не повірить, й пожалівся, що ноги спухли й не влазять у черевики. Леонтій виніс мидницю[124] із зимною водою й розпущеною в ній сіллю і попросив пана запхати туди ноги. То може, й не пасувало до покою, що вже позбувся трохи пишноти, бо найкоштовніші речі пані графиня забрала з собою, зате нагадувало зворушливу притчу про доброго самарянина. Солена вода помогла і, не виймаючи ніг з мидниці, новий дідич у присутності дворецького і ключниці оголосив свої вимоги. Його стриманість і гідність вказували на шляхетне поводження й добрі манери, та й на переконання ключниці, стара пані не продала би родове гніздо аби-кому. Пан Болеслав воював, а це піднесло його в очах дворецького. Служити героєві уважав собі за честь, бо сам теж був у війську і нюхав пороху. Але люди є люди, і не всі розуміють, як війна може примусити не спати ночами, боятись сонця і лишати на ніч отворені двері. Тим більше, що злі духи та одержимі ними опирі не зносять сонця. Трапилось в Урожі кілька наглих[125] смертей, що збіглися з перебуванням дивакуватого дідича: хтось утопився в баюрі, когось знайшли на дорозі, а хтось умер по трьох днях, побачивши щось дуже страшне. Не було констатації факту злочину. Урядник із Підбужа обмежився поверховим оглядом і звалив усе на пияцтво, хоча Трофим Пукаляк вживав те зілля лише на великі празники. Панська служба вночі спала міцно, і сон міг зморити також дворецького й ключницю, котрі це категорично заперечували, твердячи, що їхній пан цілими ночами читає грубу книжку латиною. Правда, урядник їх не розпитував, але в селі плескали язиками і доносили все слугам. На господарці був ще управитель або економ, пан Білецький, що мешкав на фільварку у Винниках, але він не мав змоги пізнати дідича ближче, котрий спав, коли інші працювали.