— Але я хочу сказати ось що, — продовжувала вона, заламуючи руки, — тоді йшлося про п'ятдесят тисяч. П'ятдесят тисяч доларів… І тим не менш вони всього лише зателефонували тій людині. Один телефонний дзвінок — і все. Що ж таке міг замислити ваш батько, ради чого варто було присилати більше десятка охоронців та ізолювати наш будинок від усього світу?
В очах Джо Меннерса застиг біль. Він вимовив:
— Присягаюся вам, у мене й в думках не було аж ніякого злочину, навіть самого незначного.
Майкл, виповнений усвідомлення своєї новопридбаної мудрості повнолітнього, сказав:
— Може тут щось підсвідоме, тато? Напевно, ти зачаїв злість проти свого начальника.
— І через те хочу його вбити? Ні!
— А вони не кажуть в чому річ, тато?
— Ні, не кажуть, — знову втрутилася мати. — Ми питали. Я сказала, що однією своєю присутністю вони ганьблять нас в очах суспільства. Вони принаймні могли б сказати, в чому річ, аби ми спромоглися захищатися, пояснювати.
— А вони не кажуть?
— Не кажуть.
Майкл стояв, широко розставивши ноги, засунувши руки глибоко в кишені. Він стурбовано мовив:
— Слухай-но, ма, Мультівак ніколи не помиляється.
Батько безпорадно упустив руку на підлокітник дивана.
— Кажу тобі, я не думаю ані про які злочини.
Двері без стукоту відчинилися й до кімнати енергійним, впевненим кроком увійшла людина у формі. Обличчя її було холодне та офіційне.
— Ви Джозеф Меннерс?
Джо Меннерс піднявся.
— Так. Чого ви ще від мене хочете?
— Джозефе Меннерс, за розпорядженням уряду ви арештовані. - І він показав посвідчення офіцера Відділу контролю та управління. — Я змушений просити вас відправитися зі мною.
— Але чому? Що я зробив!?
— Я не уповноважений обговорювати це питання.
— Припустимо навіть, що я замислив злочин, але ж не можна заарештувати за одну лише думку про нього. Для цього я повинен дійсно скоїти злочин. Інакше заарештувати не можна. Це суперечить закону.
Але агент залишався глухим до всіх доводів.
— Вам доведеться відправитися зі мною.
Місіс Меннерс зойкнула і, впавши на диван, істерично заплакала.
У Джозефа Меннерса не вистачило сміливості чинити прямого опору агенту — це означало б порушити закони, до яких його привчали все життя. Але все ж таки він став упиратися, й офіцеру довелося, вдавшись до сили, тягнути його за собою. Голос Меннерса був чутний навіть за дверима.
— Скажіть мені, в чому річ? Тільки скажіть. Якби я знав… Це вбивство? Скажіть, припускають, що я замишляю вбивство?
Двері зачинилися. Сполотнілий Майкл Меннерс зовсім по-дитячому розгублено подивився спершу на двері, а потім на матір, що плакала.
Бен Меннерс, що стояв за дверима, зненацька відчув себе главою сім'ї й рішуче стиснув губи, твердо знаючи, як йому поводитись.
Якщо Мультівак віднімав, то він міг і давати. Лише сьогодні Бен був присутнім на урочистостях. Він чув, як отой чоловік, Рендолф Хоч, оповідав про Мультівак і про те, що той може робити. Він віддає накази уряду і в той же час не ігнорує простих людей та виручає їх, коли вони звертаються до нього за допомогою. Будь-хто може просити допомоги в Мультівака, а будь-хто — це означає і Бен. Ані матері, ані Майклу не втримати його. У нього є небагато грошей з тих, що були йому дані на сьогоднішнє свято. Якщо пізніше вони згадають про нього й хвилюватимуться, — що ж, нічого не поробиш. Зараз для нього на першому місці батько.
Він вийшов з чорного ходу. Вартовий на дверях перевірив документи і пропустив його.
Гарольд Куїмбі завідував сектором скарг на балтиморській підстанції Мультіваку. Цей відділ цивільної служби Куїмбі вважав найважливішим. Частково він був, мабуть, правий; певною мірою, коли Куїмбі розмірковував на цю тему, майже ніхто не міг залишитися байдужим.
По-перше, як сказав би Куїмбі, Мультівак, по суті, вторгається в приватне життя людей. Доводиться визнати, що за останні п'ятдесят років думки й прагнення людини більше не належать їй самій, в душі у неї немає таких тайників, в яких можна було б щось приховати. Але людству потрібне щось замість втраченого. Звичайно, ми живемо в умовах матеріального статку, спокою та безпеки, але все ж таки ці блага — щось знеособлене. Кожен чоловік, кожна жінка потребують якоїсь особистої винагороди за те, що вони довірили Мультіваку свої таємниці. І всі отримують цю винагороду. Адже кожен має доступ до Мультіваку, якому можна вільно довірити всі особисті проблеми та поставити запитання, без усілякого контролю й перепон, і буквально за декілька хвилин одержати відповідь.
У будь-який потрібний момент до цієї системи запитань-відповідей залучалися п'ять мільйонів ланцюгів з квадрильйона ланцюгів Мультіваку. Можливо, відповіді й не завжди бували абсолютно вірні, але вони були найкращими з можливих, і кожен з тих, хто запитував, знав, що це — найліпша з можливих відповідей, і цілком на неї покладався. А це було головним.
Відстоявши в черзі, що поволі рухалася вперед (на обличчі кожного чоловіка й кожної жінки відображалася надія, змішана зі страхом, або з хвилюванням, або навіть із болем, але завжди, по мірі наближення до Мультіваку, надія брала гору), Бен нарешті підійшов до Куїмбі.
Не здіймаючи очей, Куїмбі взяв протягнутий йому заповнений бланк і сказав:
— Кабіна 5-б.
Тоді Бен спитав:
— А як ставити запитання, сер?
Куїмбі з деяким здивуванням здійняв голову.
Підлітки, як правило, не користувалися службою Мультіваку. Він добродушно мовив:
— Доводилося колись це робити, синку?
— Ні, сер.
Куїмбі вказав на модель, яка стояла на його столі.
— Там буде отака штука. Бачиш, як вона працює? В точності, як друкарська машинка. Нічого не пиши від руки, користуйся клавішами. А зараз йди до кабіни 5-б. Якщо знадобиться допомога, просто натисни червону кнопку — хто-небудь прийде. Праворуч, синку, по цьому проходу.
Він стежив за хлопчиком, допоки той не зник, потім посміхнувся. Ще не було випадку, щоб кого-небудь не допустили до Мультіваку. Звісно, завжди знаходяться людиська, які ставлять нескромні запитання про життя своїх сусідів або про різних відомих осіб. Хлопчаки з коледжів намагаються перехитрити викладачів або вважають вельми дотепним приголомшити Мультівак, поставивши перед ним парадокс Рассела про безліч всіх множин, що не містять самих себе в якості свого елементу.
Але Мултівак може впоратися з усім цим сам. Допомога йому не потрібна. Крім того, усі запитання й відповіді реєструються та додаються до сукупності відомостей про кожного окремого індивідуума. Будь-яке, навіть найвульгарніше або найзухваліше запитання, оскільки воно відображує індивідуальність того, хто запитує, має зиск, допомагаючи Мультіваку пізнавати людство.
Підійшла черга немолодої жінки, виснаженої, кістлявої, з переляканим виразом в очах, і Куїмбі зайнявся нею.
Алі Отман вимірював кроками свій кабінет, з якимсь відчаєм вчавлюючи каблуки в килим.
— Вірогідність все ще зростає. Вже двадцять два і чотири десятих відсотки! Прокляття! Джозеф Меннерс арештований та ізольований, а вірогідність все підвищується!
Він обливався потом.
Лімі відвернувся від відеофону.
— Визнання й досі не отримане. Зараз Меннерс проходить психічний огляд, але ніяких ознак злочину немає. Схоже, що він каже правду.
— Тобто, Мультівак збожеволів? — обурився Отман.
Задзвонив інший апарат. Отман зрадів передиху. На екрані з‘явилось обличчя агента Відділу контролю та управління.
— Сер, чи будуть якісь нові розпорядження стосовно Меннерсів? Чи їм можна, як і раніше, приходити й уходити?
— Що означає „як і раніше”?
— В первинних інструкціях йшлося лише про домашній арешт Джозефа Меннерса. Решта членів родини не згадувалася, сер.
— Ну, то й розповсюдьте наказ і на них до отримання інших інструкцій.
— Тут є деяке ускладнення, сер. Мати й старший син вимагають відомостей про молодшого сина. Він зник, і вони стверджують, що його заарештували. Вони хочуть йти до Головного управління наводити довідки.