— Яку?
— На перебування у землях Речі Посполитої.
— Того мусиш чекати.
— Тута?
— Хочеш тута, а хочеш — деінде… А що, — примружився Духніч, — у моєму домі погано харчують?
— Харчують ізрядно, вельми дякую. Особливо смачна у вас юха, такої не вкушав аж від самого Пресбурга. Та й пивко нівроку.
— А чого дівками гидуєш? Слабосильний?
— Сказано у Писанні: побачиш небезпеку, обійди її.
— І в чому ж небезпека?
— Серед незбереженого жіноцтва, добрий пане, примножились хорі. На хворобу Онорія, чухалку, висип святого Роха і на жовту вужелицю. Я всього того страшенно боюсь.
— Боязкий, значить… — похитав головою Духніч. — А я вже хотів тобі доручити дечого… До Києва раптом не збираєшся?
— Ще ні. Прагну моцніше підперти свої вбогі знання премудрістю латинською.
— Вчитися любиш. Це славно. Abeunt studia in mores[17]… А, скажімо, до Риму подужаєш дістатися? Там ваші теж школярують. І латинської премудрості там окіян неозорий.
— Але ж на таку виправу, добрий пане, і гроші потрібні, і глейти вельми безсумнівні. Серед спудейства подейкують, що папезькі шандари[18] східних не жалують.
— То не твої турботи.
— Як скажете, добрий пане. Італію я би хтів подивитись.
Кілька довгих, тягучих хвилин у кабінеті панувало мовчання. Потім Прот запитав:
— Чув, може, що коронний гетьман[19] нині при смерті?
— Всі, добрий пане, під Богом ходимо.
— Цей вже доходився. Він у Римі має конфідентів серед очільників папежної курії. Для Риму він ніколи не шкодував ані сил, ані часу. Грошви також. Хоча пан гетьман і числився знаним чаклуном, і з чорнокнижниками золото варив, папежники давали йому з тих гріхів відпущення. Значить, було за що відпускати. Мусиш вивідати таке: коли пан коронний гетьман представиться, через кого із тутешніх Рим ворохобитиме наші землі.
— Але ж то справи високих волостелинів, дигнитаріїв, — смиренно зауважив Григорій. — А я людина дрібна і безчинна. Як такі важні сакраменти сам-один буду вивідувати?
— Відсутність великих чинів у таких справах лише допомагає. Мале там прослизне, де велике застрягне… З дрібних каменів, Григорію, великі лавини зачинаються. Повір мені. Я про то відаю. Підеш до землі італійської паломником. Якраз на паломника персона твоя є подібною… — Прот пошукав серед паперів, знайшов якогось листа. — І ще буде тобі легше завдання. Кажуть, що Грицько Орлик[20] таємно і під чужим ім'ям подався до Венеції. Треба визнати, що саме йому там треба і з ким він там буде бачитись. Там нині турецькі чільні люди перебувають, може, він там з ними інтригуватиме. А може, й щось інше, бо від того Грицька ми постійні партизанські напади бачимо… — резидент помахав листком, ніби на ньому були позначені згадані «напади». — Тепер на півночі назріває війна зі шведами. За два місяці, кажуть, флот вийде з Кронштадта. Ми маємо бути твердо впевненими, що на півдні не спалахне бунт. Що турки залишаться мирними і не ударять у спину. Якщо тобі випаде дізнатись про справи Орлика, отримаєш добрі гроші на подальше школярство. І в Києві буде кому за тебе перед Леонтьєвим[21] і преосвященними слово замовити, я про те подбаю. Адже ти, Григорію, — вишкірився Прот, — істинний відступник. Регентство кинув, від Вишневського[22] самовільно втік. Та ще й до унії перекинувся. Й того усього тобі ніхто не подарує. Висіти тобі на дибі, братчику.
— Я від батьківської віри не відступав. А Гаврила Федорович сам мене від регентського чину звільнив і з капели вигнав, — тихо, самими пересохлими губами, мовив Григорій. — А щодо ваших справ, то не відаю, добрий пане, чи по силах мені…
— Не гунди, страднику. Знаєш, напевне, що від часів царя Петра до Європи посилалось немало з тих, хто в знаннях промишляти був годним. З тих школярів потім міністри, архиєреї і канцлери вийшли. Не ти перший, не ти останній. Нам про тебе відомо більше, аніж ти собі думаєш. Ти, як мені доповіли, в австрійських землях із тамтешньою масонерією тісно знався, а Орлик — фармазон наріжний, в одній паризькій ложі із самим принцем Конті сидить. Ти вже сьогодні підеш до того мальтійця, з котрим учора пиячив «Під кляштором». Будеш просити в нього рекомендації до італійських фармазонів. Я так думаю, що Орлик теж у тих кумпаніях об'явиться. Навіть не маю у тому сумніву. У Венеції їх не так вже й багато, всі один одного знають. А звідти й до Риму недалеко.
— Мені треба було б про все це помислити…
— Так ти ж на все вже погодився.
— Коли?
— Ти ж сам сказав, що хочеш подивитись Італію, — Татусь Прот не приховував своїх веселощів. — Я ж тобі, братчику, тут щойно цілу диспозицію розмалював. А вона, як сам розумієш, секретна. Тепер зворотного ходу нема.
19
Великий коронний гетьман — магнат Йозеф Потоцький, титулярний воєвода київський; лідер профранцузької шляхетської партії в Речі Посполитій. Помер після тривалої хвороби у травні 1751 року.
20
Григорій Орлик (1702—1759) — син гетьмана Пилипа Орлика, хрещеник І. Мазепи, граф де Лазіскі Дентвіль, генерал-поручик французької армії (1759), регулярний і чільний масон.
22
Полковник Г. Ф. Вишневський — начальник Токайської експедиції (1750), у складі якої Сковорода виїхав до Європи.