Над львівськими вежами і куполами тим часом збиралися хмари, і Григорій все частіше кидав оком на небо. Йому розповіли, що минулого літа блискавка дощенту спалила карету, в якій їхала до сповіді дружина місцевого патриція. Це сталося у самому середмісті, ледь не на Ринковій площі. Патриціанка, подейкували, вціліла лише завдяки своїй побожності та заступництву святої Агнеси, іменем якої її охрестили передбачливі батьки. Грози у березні були рідкістю, але для караючих сил, як відомо, немає нічого неможливого.
«Бугало огненний за вищою несповідимою волею навідав сього нєвострєпєтавшего душею і припинив його обтяжену гріхами тілесну натуру», — знову лунав у його голові незабутній голос Начитаного. Слова гупали у скроні, немов молотки масонських майстрів. Небезпека була зовсім поруч. Небезпека нависала, як хиткі балки проламаного купола, як тесані брили викришеного склепіння. Небезпека, небезпека, небезпека. Він відчував, що львівські кам'яниці відмовляються захищати його від небесного бугала, але все одно обирав для подорожі найвужчі вулиці, ризикуючи потрапити під зливу помиїв.
На Руській до Григорія підкотився жебрак. Брудний, лахмітний, череватий. Загундосив:
— Подай, добрий пане, шелюжину. Молитникові на покарм[25]!
— Не маю, чоловіче Божий.
— Ачей криху, найщедріший пане.
— Сам бєдник.
Злиднячу пику скривила посмішка. Щербата і хитра.
— Хоронишся від вогню небесного, — чи то запитав, чи то ствердив жебрак. — Йди до Чорної гори, там стоїть камінь писаний, єно біля нього живи. Вогничка того каменю боєсі, далеко його оминає.
Григорій остовпів. Доки збирався з думками, злидень щез. Тільки сморід, міцніший за помийні аромати вулиці, залишився на згадку про нього. Син Сави перехрестився. Обличчя його поблідло.
«Що то була за об'ява? Хто цей старець? Невже страхи мої на чолі моєму накреслені?» — тепер він навіть не наважувався глянути вище за стрілисті накривки львівських пиргів[26]. Пересилював давню звичку і не відривав погляду від зачовганого вуличного настилу.
До церкви Святого Миколая встигнув ще до того, як почало дощити. Впав на коліна перед образами і зашепотів молитву.
— Це ж ви хотіли бачити вітця Кирика? — запитав хтось за його спиною.
Він обернувся і зустрівся з невиразним клаповухим обличчям служки.
— Так, я.
— Ходімо зі мною, — служка рушив крізь низькі двері до зовнішньої галереї.
Григорій підвівся і прилаштувався до його швидких кроків. Вони пройшли внутрішнім церковним подвір'ям до високої кам'яниці. Закручені сходи вели глибоко під землю. Служка запалив смолоскип і підсвітив собі, відкриваючи двері з химерною мідною ручкою.
Назустріч їм з-за дверей вистрибнули не менш химерні звуки. Молитва, виття і стогони. Отець Кирик вже розпочав ритуал вигнання демонів. На брудній кам'яній підлозі звивалося тіло молодого хлопця з довгим розпатланим волоссям. Навколо стояли іноки і ходив рудий кіт. Григорій зауважив, що у хлопця гарне тіло. Сильні руки і вузькі зграбні стегна. Такі тіла він бачив на гравюрах Джуліо Романо. Він зашепотів молитву, відганяючи недоречні думки. Тепер йому стало направду страшно. Він чув, що за жодних обставин не можна мисленно відволікатися на пусте під час обряду вигнання демона. Бо ж вигнанець може використати неправедну думку як дірку й пролізти у присутню на ритуалі незахищену людську душу.
«Раб минущого ти, Григорію, нестриманий і безпутний єси», — насварив він себе і відкрив очі. Краще б не відкривав. Бісівська сила гнула і виламувала тіло юнака, з якого звисали жалюгідні клапті одягу. М'язи на цьому тілі випиналися крутими горбами, жили, здавалося, от-от порвуться, а стрижень чоловічої сили досягнув видатного розміру і марно шукав розради. Ця боротьба за людське тіло захопила Григорія своєю видовищністю, зловісною красою втіленого у плоті відчаю. Він знову із демоноборця перетворився на захопленого глядача. «А якби, — подумалось йому раптом, — замість юнака тут був би старий дід? Боротьба його тіла з лиходійним духом так само відволікала б мене від служінь духовних?» Плотське єство Сковороди пронизала пекуча внутрішня вогниця. А за нею, немов піхота за кінними, насунувся страх. Невже це гнаний демон пробиває собі лаз до його безсмертної монади?