— Графе! — Констанца картинно, немов оперна інженю, вигнула тонкі лінії брів. — Ми, перепрошую, з вами ще настільки… Ваша світлість, ви не маєте жодного права мене ревнувати.
— Вибачте, сеньйоро.
— О, здається, вже приїхав Достойний майстер, — дружина банкіра граційно оминула монументальну фігуру Рескі і приєдналася до щебетливої зграйки учениць, які рушили до входу в павільйон, щоби привітати найвищого офіцера «Марка Аврелія».
Рескі проводив Констанцу поглядом, вкотре милуючись її ходою і тонкою талією. На цій видатній талії красуня зграбно та кокетливо зав'язала крихітний фартушок з білої козячої шкіри. Захоплений смаком Констанци, він почув, що хтось делікатно кахикає за його спиною. Граф повільно озирнувся.
Між ним і дзеркалом у напруженій позі застиг довготелесий Перший секретар ложі Боззоні.
— У тебе, брате, чарівна помічниця, primabelta, — мовив до нього граф, одночасно зауважуючи, що у Боззоні важке дихання і неприємний запах з рота. Рука Рескі мимоволі потягнулася до кишеньки у розшитому золотом камзолі, де ховався крихітний флакончик з міцними парфумами.
— Так, ваша світлість, маєте рацію, — прошамкав Перший секретар. — Чарівна, стримана і розумна молода жінка. Бездоганно володіє французькою і добре — англійською. Завдяки їй наше листування нині відбувається відчутно інтенсивніше, аніж у віденських і пештських братів. Через Трієст тепер ідуть такі листи, від яких залежатиме майбутнє Європи.
— Ти не перебільшуєш, брате?
— Аж ніяк, ваша світлість. Я нещодавно читав лист високоповажного брата лорда Стаффолка. Він, зокрема, просить нас скласти детальний реєстр морських озброєнь Венеційської республіки.
— Реєстр озброєнь? Це не жарти. Нас, любий брате, можуть звинуватити у шпигунстві. Пам'ятаєш того молодого брата, Джакомо Казанову, що його нам рекомендували французькі брати? Кажуть, що венеційська таємна служба викрила його як шпигуна.
— Тепер, ваша світлість, перепрошую, усі потрохи займаються шпигунством. За це добре платять і дають гарні посади. Нашій ложі гроші б також не завадили. Ми, як я зрозумів з перекладу того листа, можемо отримати від Стаффолка триста гіней на розвиток нашої вільномулярської роботи.
— Скоріше отримаєм кинджалом у спину від агента Венеції… І прошу тебе, брате, не повторюй постійно «ваша світлість». Тут немає графів. Тут ми всі брати і всі рівні перед обличчям Великого Будівничого Всесвіту.
— Вибач, брате.
— Я щодо всього цього матиму ще розмову з Достойним. Треба, брате, подвоїти, потроїти обережність. Вороги не сплять. А тут ще зі сходу до нас присилають сумнівних людей.
— Про кого ви… ти, брате, мовиш?
— Щойно ваша чарівна помічниця розповідала мені про якогось татарського кандидата, якого нам підсилають з… Польщі, здається. Оцей вже напевне чийсь там шпигун.
— Я щось таке чув… — заскочено промимрив Боззоні.
Цієї миті Достойний майстер закликав усіх братів ложі «Марк Аврелій» приєднатися до нього, розташуватися навколо таблиці першого градуса і розпочати ритуал відкриття вільномулярських робіт. Рескі і Боззоні на півслові перервали розмову і рушили до символічного входу у храм.
Квітневі дні того року видалися теплими і сонячними. Величезний віз мандрівного цирку «Олімпус» весело котився побитою римською дорогою, котра вже друге тисячоліття сполучала Вічне місто з придунайськими землями. Між живописними пагорбами та пишними дібровами час від часу з'являлися і зникали збудовані з каменю і глини села, скоріше бідні, аніж заможні. Стовпи на поштових станціях було вималювано у жовте та чорне, і двоголові орли Габсбургів пильно дивилися на два боки. Фельдкур'єрські карети з гербами і шандарами на облавках зі скаженою швидкістю проносилися повз циркову валку, змушуючи возних виїжджати на узбіччя, звільняючи шлях для посланців імперії.
Проводжаючи поглядом одну із таких карет, старий акробат Дальфері сплюнув і прошепотів:
— Azzemello, svegliar і morti!
Григорій, базуючись на своїх знаннях з латини, зрозумів, що йдеться про якесь «пробудження мертвих». Але перше слово, прошептане акробатом, було незнайомим. Від того слова віяло Сходом і таємницею. Він вирішив потім розпитати Дальфері, коли спаде спека і циркові зупинять вози для вечері і відпочинку.
Уже тиждень мандрував він у цирковому возі. У Львові Зормоз домовився з імпресаріо «Олімпуса», що той за зовсім символічну плату доправить школяра Сковороду до славного міста Венеції. Як тільки під весняним сонцем висохли шляхи, що вели через землі мадярів до теплих вод Адріатики, «Олімпус» вирушив на гастролі. З того часу в Григорія побільшало знань про темний світ Європи. Той світ, де буяло далеке від публічності життя «низових» спільнот, наповнених злочинцями, вагантами, ворожбитками, пройдисвітами, бездомними голіардами, повіями, релігійними дисидентами і чорнокнижниками.