— Хто б це казав!
— Ні, я про таке нічого не знаю, — Григорій поспішив перервати те, що здалося йому сваркою поміж сестрами. Він ніяковів. Ніколи ще у житті не спілкувався з жінками, які б так легко і безсоромно обговорювали подібні інтимні подробиці. У Санкт-Петербурзі музики, а у Пресбурзі школярі часто навідувалися до безсоромних жінок, але Григорій не брав участі у тому. Його нечисленні пригоди з жінками були випадковими й не принесли йому великої втіхи. Ці грішні експерименти лише зміцнили його підозру, що матерія є недосконалою субстанцією, облудною і бридкою. Що вона лише випадково, завдяки зусиллям зла, ув'язнює дивовижну безмежність духу.
«А може, це обридження від того, — подумки припустив він, дивлячись на вродливих сестер, — що жінки, з котрими мені довелося єднати плоть, були вульгарними, негарними і неохайними?»
— Я хочу побачити цю Амалію, — раптом припинила сміятися Констанца. В її очах Григорій побачив якесь прийняте рішення і ще щось таке, що його налякало.
— А я — Амадео, — підтримала сестру Клементина. — І де саме зупинився той мандрівний цирк?
— Про це вам краще спитати у того кавалера, який привів мене до жовтого палацу.
— Ми обов'язково у нього спитаємо, правда ж, Манті, — сказала Констанца і сестри змовницьки перезирнулися. — Можливо, ми разом із вами, Григорію, спробуємо наблизитись до таємниці Андрогіна. Ми вдячні вам за розповідь, ви нас направду зацікавили цією філософською загадкою. До речі, я вже завтра накажу знайти для вас емблематичні альбоми. Вам їх принесуть разом із вечерею. А ще вам принесуть папір і туш. Це вам знадобиться, якщо ви знайдете в альбомах щось варте копіювання… Здається, один такий альбом я бачила у бібліотеці твого нареченого, Манті.
— У мого Асканіо чудова бібліотека, він колекціонує книги, — похвалилася Клементина. — В його збірці є коштовні інкунабули. Є рукописні зшитки, рідкісне видання Нового Завіту з гравюрами Дюрера, розкішні альбоми Джуліо Романо, навіть чотири автографи самого Петрарки. Невдовзі бібліотеку перевозитимуть до нового палаццо. Там ми наказали збудувати для неї спеціальні зали з прозорими стелями і калориферами. Асканіо замовив величезні книжкові шафи зі скляними дверцятами. Я бачила ескізи.
— А вам не нудно, Григорію, самому, у тому холодному сирому палаццо? — раптом змінила тему Констанца. — Там навіть меблів немає.
— Правду кажучи, без книг там нуднувато, — після короткого мовчання зізнався Григорій, який тверезим ніколи б не наважився на таку нахабну заяву. — Я дуже вдячний, що ви згодились позичити мені книги і засоби для малювання.
— Позичити вам книги і засоби… А може, Григорію, окрім книг і засобів для малювання, позичити вам ще щось? Наприклад, ніжну і вправну дівчину, яка б зробила ваше гостювання тут, у Трієсті, приємнішим? — запропонувала Констанца і голосно покликала: —Лідо, завітай до нас, моя рибко.
Найближча від столу портьєра відсунулась і до зали неквапно, виклично презентуючи свою небуденну вроду, увійшла дівчина, боса, з розпущеним довгим волоссям. У розшнурованому вирізі її плаття гордо і напружено спочивали високі груди. Обличчя дівчини сяяло обіцянками і чарами гаремного Півдня, великі темні очі, оцінюючи, насмішкувато дивилися на Григорія. Вони ніби промовляли: «Ось, іноземцю, зараз ми й подивимося, на що ти насправді здатний!». Від цього іспитового погляду його тіло самовільно сіпнулось, немов маленька вогничка шмигнула його хребтом. Він тільки тепер зрозумів, що справжні насолоди можуть набувати безжальної форми. «Плоть — страшний деспот і жорстокий кат», — згадав слова Констанци.
— Вам подобається моя Ліда? — запитала Констанца, милуючись дівчиною. — Вона просто чудо. Сьогодні вона у нас буде посланницею Венери. А ми всі робитимемо те, що накаже нам через неї богиня. Чуєш, Лідо?
Дівчина посміхнулась Констанці і склала губи, немов для поцілунку. Від того на її щоках накреслились спокусливі ямки.
— Так, — прошепотів Григорій. — Вона вродлива…
А сам подумав: «Вона дивиться не як посланниця, а як аудитор. Невже Гесіод і Вергілій не відали, що у почті Венери існують посади аудиторів?».
— Я позичу її вам на сьогоднішню ніч. Ліді, безперечно, бракує космічної досконалості омріяного вами Андрогіна, але у тому мистецтві, над яким патронує Венера, вона досягла найвищої вправності. Повірте мені. Але, зрештою, Григорію, чому це ви маєте вірити мені на слово? — вона запитально подивилася на сестру, та коротко кивнула на знак згоди. — Можете переконатись у цьому просто зараз. Так би мовити, тимчасово зрадити Мінерві з Венерою. Ми з Манті із задоволенням подивимося на те, як дають собі раду з місцевими жінками жителі суворої Гіпербореї. Гасло цього вечора: немає нічого забороненого!