Завдяки іграм, де безжальною посланницею Венери вона призначила Ліду, Констанца з часом навчилася тому мистецтву, котре становить основу кожної земної мудрості — вмінню відділяти головне від другорядного. Головним стала присутність таємничої енергії, яку вона ототожнювала з «телуричною силою» і Червоним Левом секретних алхімічних трактатів. Ця енергія линула від людей, що не розгубили природної основи і не розміняли на зовнішні атрибути успіху тої початкової цілісності, котрою Великий Архітектор Всесвіту так щедро і справедливо наділяє кожного із нащадків Адама і Єви.
Григорій, сам того не відаючи, витримав іспит на звання «природної людини». Його тіло в обіймах Ліди діяло самостійно від «смиренного» розуму, виліпленого в лоні ортодоксальної східної Церкви. Сама Констанца не зійшла до злягання з гостем, але і Ліда, і Клементина підтвердили, що тіло скіфа спроможне принести гідну офіру на вічно гарячий вівтар Венери.
«Хоча, — додала до цього присуду вибаглива і схильна до критицизму Клементина, — до кавалера Казанови йому ще далеко».
Старша сестра лише пирхнула у відповідь на таке профанічне порівняння. «Що, врешті-решт, — подумала вона, — візьмеш з незаміжньої дівчини, якій заледве виповнилося шістнадцять».
Посланниця Венери зробила свою справу, міркувала Констанца, і тепер наставала черга складніших і тонших випробувань.
«Саме тіло природної людини, не послабленої цивілізацією, підказало цьому скіфу-космополіту вирушити на філософські пошуки Андрогіна. Треба підтримати його у цих пошуках і спробувати знайти Андрогіна разом із ним», — вирішила Констанца, яка завжди дотримувалась тої думки, що краще з мудрими загубити, аніж з немудрими знайти.
З листів львівських братів їй було відомо, що Григорій мандрує до Венеції, де планує побачення зі своїм знаменитим краянином і чільним масоном графом де Лазіскі Дентвілем, одним із генералів Людовіка XV. Цей полководець, родовим ім'ям якого значилося Orlyk, за переказами, був сином останнього незалежного правителя країни, де народився Григорій. Цю незіпсовану цивілізацією країну Констанца — вихована на книжках Геродота і Страбона — звикла називати Скіфією. На думку французьких і польських кореспондентів масонки, Скіфія, завдяки фатальному збігу обставин, потрапила під деспотичну владу московських царів. Згадані кореспонденти також висловлювали одностайну впевненість, що імперія нащадків Петра Великого одною з перших зазнає ударів тої всесвітної революції, яку братство невдовзі розпочне в ім'я свободи і справедливості. Відповідно, уява намалювала Констанці яскраві картини майбутнього повстання волелюбних скіфів, у якому Григорію, зрозуміло, належатиме не остання роль.
«Можливо, ми разом із ним напишемо колись Конституцію для вільної Скіфії», — вирішила вона, на мить забувши про мудре попередження Бальтасара Грасіана.
Прокинувшись по обіді, Констанца сіла писати Григорію листа, щоб відкрити йому своє ставлення до ідеї Андрогіна. Спочатку вона вирішила детально пояснити вищу мету «випробування Лідою», але потім відмовилась від цього наміру. Як досвідчений ілюзіоніст знає, що відкриття секретів вдалого фокуса породжує нудьгу і недовіру, так і Констанца розуміла, що ще не час розкривати молодому скіфові філософське джерело альковних справ. А ще вона відчувала, що цілісна натура Сковороди не сприйме тої метафізичної ідеї, покладеної у фундамент придуманого нею «випробування».
«Він ще мислить традиційними для християнина поняттями гріха і межі дозволеного, — міркувала, виводячи на гербовий папір вітальні формули. — За жодних обставин не можна вимагати від нього швидкої відмови від звичного. Трансформація світогляду — найтонший процес духовної алхімії, що вимагає дотримання послідовності. Штучне пришвидшення цього процесу призведе до катастрофи, фатальної втрати довіри. Якщо це станеться, наші спільні пошуки стануть неможливими. До процесу самоусвідомлення ним його власної телуричної сили треба підходити обережно, через самобутню волю його тіла і через алхімічну ідею Андрогіна Відновителя, яка так доречно захопила його уяву. Він має відчути андрогінність у собі, відчути себе одночасно чоловіком і жінкою, будівельним матеріалом і будівничим, світлом Темряви і світлом Світла, хаосом і порядком, феніксом і попелом. Тільки тоді відбудеться його справжня ініціація, його приєднання до незримого царства Істинної Гармонії. Тільки через містичне і тілесне злиття з Андрогіном він прийде до виконання того героїчного чину визволителя Скіфії, який приготував для нього Великий Архітектор. Прийде до величі. І я разом із ним».