Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди

Опівночі в двері хтось постукав.

Я відкрив двері, сподіваючись побачити старших майстрів, що шукають свого начальника. Але побачив старого волоцюгу, якому звик кидати дрібні монетки. Він зазвичай сидів на протилежному від мого помешкання кінці соборної площі.

«Я — Другий», — сказав волоцюга. А мені навіть не стало сил образитися на командора, який таємно підстрахував мене дублером. Архітектор довго сміявся, а потім зауважив, що, мовляв, «ось вона, повнота Трикутника — нас троє — ми можемо рухати світами і закликати янголів з Йєсоду — але навіть утрьох ми не зможемо воскресити ту трикляту дурепу, що повісилася в Соборі й спаскудила все — тобто все-все-все-все».

«Давайте пити вино, благословенне й праведне», — запропонував Другий.

Ми пили, й повнота Трикутника густішала навколо нас.

На ранок прийшли майстри і сказали нам, що тіло повішениці щезло з міського моргу. Опівдні знайшовся добродій, котрий підтвердив під присягою, що бачив живу повішеницю, яка купувала хліб на розі вулиць Ліхтарної і Кривої. А потім таких свідків стало вже три. Мудрі магістрати наказали вигнати з експертного покою неуважного лікаря, що помилково визнав повішеницю за мертву. Вони оголосили розшук воскреслої. Первинне призначення Собору було офіційно та урочисто відновленим.

«Тому я й не вибачався, що запізнився на вашу вечерю. Випало трохи роботи», — сказав мені волоцюга, коли я увечері кинув йому монетку. Щоправда, її я кинув вже не волоцюзі, а Другому, містичний виріб якого невдовзі замешкає у Соборі.

«Першому, а не Другому», — виправляє мене Архітектор і я мовчки сприймаю це виправлення, хоча десь у глибинах моєї недосконалої самобутності виникають протест і образа. Адже, кажу/мовчу я, всі кути Трикутника є однаковими».

Я сподіваюсь, любий друже, що легенда Вам сподобалась. До речі, найближчим часом ми з моїм чоловіком Генріхом збираємось відвідати сусідню Венецію. Якщо це не входить у протиріччя з Вашими планами на найближчі тижні, запрошуємо Вас скласти нам компанію під час подорожі, а також скористатися нашими апартаментами у Венеції, розташованими на вулиці Отців Тринітаріїв. У Венеції багато цікавого. Я спробую (зрозуміло, в межах моїх скромних знань) показати Вам дещо із тамтешніх визначних пам'яток. На жаль, Генріх не зносить морської хитавиці й ми не зможемо мандрувати морем, що у таку спеку і з огляду на дії розбійників, було б і приємніше, і безпечніше.

Ми ідемо до міста святого Марка власною каретою, досить зручною і швидкою каретою з новими ресорами і м'яким салоном. Маю достатні підстави сподіватися, що дорога займе не більше двох діб, навіть з урахуванням того часу, який — на жаль! — неминуче доведеться потратити на венеційській митниці (треба сказати, віднедавна — після певних політичних подій — тамтешні службовці стали брутальнішими і вкрай недружньо налаштованими навіть до респектабельних мандрівників). Оплату Ваших митних і дорожніх витрат Генріх, на моє прохання, люб'язно погодився віднести на свій кошт. У дорозі нас супроводжуватимуть перевірені, досвідчені охоронці, позаяк Генріх їхатиме вирішувати свої справи й везтиме до Венеції цінні папери. Мій чоловік буде радий познайомитися з Вами. Він — освічена людина і цікавий співрозмовник. Я не маю ані найменшого сумніву, що ви з Генріхом станете добрими приятелями.

Ad notam[57]: Клементина і Посланниця Венери передають Вам найщиріші вітання. Вам вдалося вразити їх своїм природним магнетизмом.

Всі кути Трикутника є однаковими.

З розумінням і повагою,

:.С.Т.

22 квітня 2767 року від заснування Соломонова Храма».