Венеційська архітектура його вразила, але важкувата краса Сан-Марко і Палацу Дожів не змогла компенсувати втрати доброго настрою. Констанца сяяла вродою і привітністю, але видовище оргії не виходило з його пам'яті. Чоловік її виявився нуднуватим педантом, абсолютно байдужим до філософії і всього, чим цікавилася його чарівна дружина. Він взагалі приділяв дружині мало уваги і спав у кабінеті, окремо від неї. Сковорода вирішив, що флегматична, схильна до раціонального, вдача банкіра спричинилася до його тілесної холодності. Єдиним, що піднімало його настрій, був час, проведений в оранжереї, де під пильним наглядом садівників росли чудернацькі, привезені з далеких країн, квіти і овочі. З Григорієм Генріх Тома тримав себе невимушено і коректно, але чутлива натура Сковороди вловлювала у поглядах, що банкір тишком-нишком кидав на нього, невисловлені питання і зростаючі підозри.
Перед поїздкою до Венеції Констанца подарувала «природній людині» три зміни пристойного світського одягу, в якому Григорій відчував себе зручно, але незвично. Найбільше зрадів новому взуттю, адже його старі чижми остаточно розвалилися. Вони з Констанцою ходили містом і проводили час переважно у метафізичних бесідах. Від болотяного смороду у Григорія боліла голова, але він намагався зрозуміти і запам'ятати якомога більше. Констанца охоче йшла на зустріч його пізнавальним прагненням. Вона познайомила Григорія зі схемою кабалістичного дерева Сфірот. Він твердо вирішив навзаєм переказати та прокоментувати для неї основні артикули з писань знаменитих афонських і печерських старців.
Розмова про Афон почалася з того, що Констанцу зацікавила іконка, яку Григорій поставив на комод поряд із ліжком. На іконці у нововізантійській манері було зображено інока, який приставив вказівного пальця до губ, судячи з усього, закликаючи до мовчання. Констанцу вразила подібність цього жесту до ритуального масонського знака ступеня «таємного майстра». Вона спитала, кого саме зображено на іконці.
— Святого Максима Сповідника, який вчив про чин мовчання, що його смиренномудрі монахи називають Священною Ісихією, — відповів Сковорода. — Він ішов тою стежиною, яку проклав для мудролюбних християн дивовижний Діонісій Ареопагіт, що вказав нам той шлях до Господа, котрий пролягає не через пізнання його зримих справ, а через пізнання істинної відсутності будь-чого зримого.
— А який сенс священного мовчання?
— Воно наближує до Творця.
— У який саме спосіб?
— Наш передвічний Творець, Констанцо, нічого не пізнає, оскільки не потребує цього. Він володіє всезнанням. Всезнанням таким безмежним і абсолютним, яке ми з вами навіть уявити не спроможні. Немає таких слів, якими можна було б переповісти про його безмежність.
— Ще б пак! — погодилась Констанца, згадавши стару масонську гравюру, на якій Великий Архітектор був представлений у вигляді сфери з променями, що осягали замислений і створений ним Всесвіт, який художник зобразив у вигляді розсипу планет і зірок.
— Пізнавати світ, що оточує нас, — те, чим займаються люди. Сам Бог у жодний спосіб не потребує знання, бо це передбачало б таку неможливу річ, як відсторонене усвідомлення Богом самого себе, тобто притаманну людям двоїстість. Людина може дивитися на себе з боку, бо вона не охоплює всього сущого. Тому може існувати така «сторона», звідки ми дивимося на себе, оцінюємо себе, сваримо себе за недосконалі вчинки. Цього немає, не може бути у Богові, як в абсолютній Цілісності та абсолютній Повноті. Тому стосовно Господа Бога не можна взагалі уявити пізнання.
— Григорію, вибачте, але ви мені пояснюєте ці речі так, немов я щойно на світ народилася. Я «Метафізику» Арістотеля, аби ви знали, прочитала у п'ятнадцять років, а Картезія — у сімнадцять, — на її щоках з'явився чарівний рум'янець. — Я чудово розумію, Григорію, що Бог не може бути ані об'єктом, ані суб'єктом гнозису, себто пізнання. Більше того, я навіть знаю, куди ваші Максим із Діонісієм ведуть. А ведуть вони до того висновку, що в Абсолютному Божестві взагалі немає та й не може бути жодного процесу. Відповідно, немає в Абсолютному Божестві й часу, оскільки категорія часу, а значить, і кожна послідовність є лише умовностями процесу життя. Обмеженнями лише для нашого, для тварного світу. Того світу, який кабалісти називають Малкудом — Царством земним. Найнижчим і найпримітивнішим зі всіх існуючих світів.
— Істинно, істинно так, Констанцо, — він знову і знову дивувався ерудиції і гнучкому розумові цієї дивовижної жінки. — Преподобний святитель Григорій Палама, що йшов до Єдиного стежиною Ареопагіта, писав, що все суще завжди є в Богові, й тому злитися з Богом, самому стати Богом означає отримання безмежного знання, для якого немає ані минулого, ані майбутнього. Яке саме є всім і всьому дорівнює. Божество осягається не шляхом вченого диспуту чи любомудрія, де кожне слово завжди змагається з іншим словом. Пізнання Творця і містичне злиття з його нетварними енергіями відбувається через особливий чин священної німотності.