Під ретроскопом Єшкілєва вимальовується живий і неоднозначний Сковорода, з людськими страхами й грішними думками, самодостатній і самотній персонаж, котрий проживає як гру «життя того, хто присвятив себе пошукам Живого Бога». Та він «не є українським Сократом, — що переконливо аргументував Чижевський, — бо для Сократа характеристична — поруч з етичним патосом — якраз висока оцінка раціональної форми. Сковороду можемо скоріш назвати українським досократиком». А це означає, що до складного філософського інструментарію він ставиться по-своєму — «як дитина грається з ним й будує не раціональні конструкції, а фантастичні символічні будови, які, щоправда, не є ані беззмістовні, ані безвартісні». Сковорода по життю шукав цілісності (у Юнга ця цілісність «психічна»), притаманної вищій реальності, на противагу «профанному світові», якому чужа священна єдність протилежностей — coincidentia oppositorum (визначення Бога в філософії М. Кузанського). Бог Сковороди — той, який не має імені, недосяжний і невимовний: «Бог ловить вірою, ловить таємно й суєвірством…».
Існує версія, що карколомний світоглядний прорив у мисленні Григорія Сковороди стався в період європейських подорожей 1750—1753 років — безумовної «білої плями» в його біографії. За версією Єшкілєва, молодий Сковорода потрапив до середовища містиків-революціонерів, серед яких провідну роль тоді грали «вільні муляри», які належали до різних напрямів та юрисдикцій європейської масонерії. Ще одна загадка біографії — як спромігся Сковорода мандрувати Європою? Адже історикам відомо, що з Токаю, де мала постійну резиденцію експедиція генерала Г. Вишневського, вийти «в світ» можна було лише маючи надійні подорожні документи. Столиця угорського виноробства тоді перебувала під Австрійською імперією, на землях якої ще з кінця XVII століття було встановлено суворий поліцейський режим. Спорядити свого підлеглого таким паспортом, який би забезпечив йому безперешкодні подорожі австрійськими дорогами, самому Вишневському навряд чи було до снаги. Та й мотивації такого вчинку, якби він і стався насправді, не зовсім зрозумілі. Тому Єшкілєв «призначає» Сковороду шпигуном. Цей сюжетний прийом одночасно вирішує всі питання про документи, фінансові ресурси та про безперешкодне повернення Григорія в Російську імперію. Можна було піти іншим шляхом і визнати, що сковородинські мандри європейськими столицями — лише легенда, але тоді на сторінках роману майбутній філософ не зрозумів би таємничої сутності Андрогіна, не зустрів би масонку Констанцу, красуню-інтелектуалку, фатальну жінку, яка розтривожила не тільки його розум.
Володимир Єшкілєв безкомпромісно ділить людей теперішнього світу, як і сучасників Сковороди, на втаємничених, причетних до гностичних секретів минувшини, та незрячих профанів. Персонаж роману Павло Вигилярний, який не з власної волі стає «спадкоємцем» Сковороди, проходить — знову-таки не самовільно — шлях від профана до повноважного містика. Цією пригодою автор прозоро натякає на те, що непосвяченим не зрозуміти «справжнього Сковороду» — посвяченого гностика, тільки з іншої епохи.
Упродовж багатьох років В. Єшкілєв пише щось на кшталт «метароману» — пов'язаного певною ідеєю «ланцюга текстів» (есеїв, оповідань, романів, статей), де намагається вибудувати не лише альтернативне бачення окремих постатей української історії, а напевне щось більше: альтернативне бачення історії України — від найдавніших часів аж до наших днів. Ця альтернативна історія обумовлена, серед іншого, модною у всі часи конспірологією. Вона спирається на переконаність автора роману у тому, що видиму історію України безупинно рухають невидимі сили, яким завжди вдається залишатись за межами підручників з історії. Ці невидимі сили, що виразно прочитується в текстах Єшкілєва, кожної епохи виступають під інакшими іменами, проте сутність у них завжди одна: вони прагнуть контролю над течіями історії, всезнання і всевладдя. Ключові постаті українського минулого (ймовірно, й сьогодення) в інтерпретації автора «Усіх кутів Трикутника» якось стикалися з цими невидимими силами та займали певні позиції на «шаховій дошці», де століттями не припиняється конспірологічна гра.
Інна Корнелюк
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 21: Серед трактирів-гербергів, які, немов поганки, обсіли Краківський шлях, заїжджий двір «Під кляштором» вважався (одим =>) одним з найчистіших і найдорожчих.
Стор. 37: Дешеве сукно, знане у східних краях як «тузинка», легко розійшлось по (ниткам =>) нитках.