— Я не знаю, — сказав Лоуренс. — Тут є щось схоже на озеро. Я хочу побачити, чи воно не замерзло. Якщо озеро замерзло, то можна кидати камінці на лід, і озеро буде відлунювати цікавим звуковим ефектом. П'юм-п'юм-п'юм...
— Круто, — сказала Патриція.
Вона все ще не була впевнена, що гуляла з Лоуренсом. Вони ганебно лаялися кілька разів після обіду в кафетерії. Але Патриція відчувала, що вона і Лоуренс знали в найглибших закутках їхніх сердець, що вони розійдуться через секунду, якщо матимуть шанс по справжньому належати до груп, подібних до них по інтересах.
— Я ніколи не вийду звідси. — Патриція збила сніг з колін. — Ви підете до свого ліцею, і я залишуся тут і поволі втрачатиму розум. Я збираюся стати настільки соціально зруйнованою, що перетворюся на радіоактивну.
— Ну, — сказав Лоуренс. — Я не знаю, як можна перетворитися на радіоактивну, якщо тільки не наковтатися ізотопів, але в такому випадку ви, ймовірно, не виживете.
— Я б хотіла проспати п'ять років і прокинутися дорослою. — Патриція кинула грудку замерзлого бруду. — Якби могла навчитися всьому, що ми повинні знати, у сні.
— А я хотів би стати невидимим. Або вміти змінювати свій вигляд, — сказав Лоуренс. — Життя було б цікавим, якби я міг це робити. Я міг би забути, як я повинен виглядати, і тоді не зміг би повернутися до свого первісного вигляду. Це було б жахливо.
— А що, коли ви могли би змінюватися тільки у такого, яким вас бачать інші люди? Що, як вони уявляють вас кроликом висотою у сто футів, і з головою алігатора?
— Але фізично ви будете тим самим? Просто будете виглядати по-іншому?
— Я вважаю, так.
— Це теж жахливо. Врешті-решт хтось торкнеться вас, і тоді всі знатимуть правду. І ніхто ніколи не буде сприймати ваші ілюзії серйозно. У перетворенні немає сенсу, якщо ви не можете змінитися фізично.
— Не знаю, — сказала Патриція. — Це залежить від того, чого ви намагаєтесь досягти. Плюс до того, навіщо це робити, якщо ви можете побачити або почути все, що хочете, просто поринаючи в думки людей? Це було б круто, правда?
— Так. — Лоуренс роздумував якусь мить. — Це було б круто.
Вони прийшли до озера, про яке недавно говорили. Воно було вкрите білим шаром снігу, а виступаючі камені виглядали як фальшиві сапфіри в намисті, яке Роберта подарувала Патриції на Різдво. Течія посередині зберігала воду від замерзання, але краї озерцявже були білими.
— Звідки це береться? — Лоуренс ногою проламав крихітну кірку льоду біля берега.
— Я думаю, тут неглибоко, і більшу частину року тут можна просто переходити по каменях, — сказала Патриція. — По них легко ходити, але не тоді, коли вони вкриті льодом.
— На жаль облом. — Лоуренс присів напочіпки, щоб оглянути озеро, яке ледь маскувало землю. — Яка нам з нього користь, якщо ми не можемо почути звуку від замерзлого льоду?
— Час повертатись, — сказала Патриція.
Вони пішли назад. Цього разу вони не трималися за руки, ніби їх невдала експедиція залишила їх розділеними, як раніше. Патриція ковзнула і впала на одне коліно, порвавши колготки і порізавши шкіру. Лоуренс опустився, щоб допомогти їй, але вона похитала головою і встала сама.
Це була метафора їхніх відносин з Лоуренсом, — зрозуміла Патриція. Він буде сприятливим і доброзичливим, поки щось буде здаватися йому грандіозною пригодою. Але в той момент, коли вона застрягне, або пригода виявиться більш божевільною, ніж очікувалося, він відступить. Вона ніколи не зможе передбачити, яким Лоуренс буде в наступний момент.
Ти не можеш розраховувати на Лоуренса, сказала Патриція сама собі. Просто не можеш, і повинна звикнути до цієї ідеї. Вона відчула, ніби щось вирішила, раз і назавжди.
— Я думаю, що здатність керувати чужими почуттями перевершує все інше, навіть зміну власного вигляду, — сказав Лоуренс ніби нізвідки. — Яка різниця що хтось спочатку буде стурбований вашим виглядом, якщо потім ви можете контролювати його почуття? Ви можете бути деформованим та перекрученим, і це не матиме значення. Тому що ви можете керувати як тактильним, так і візуальним сприйняттям.
— Так. — Патриція збільшила крок і звернула до парку, Лоуренсові довелося поспішити, щоб наздогнати її. — Але ви будете знати, ким ви є насправді. Ось що важливо.
Коли вони повернулися через болото у парку до задніх дверей, ті виявилися защемленими. Патриція і Лоуренс зупинилися біля дверей, оскільки передній вхід був на іншій стороні будинку, і вони були би викриті на 100 відсотків. Лоуренс поставив одну ногу на стіну з білого каменю і потягнув двері з усієї сили, але ті ледь зрушили. Тоді Патриція вхопилася за гострі краї металевої ручки, які виступали над кронштейнами. Вони обидвоє потягнули так сильно, як тільки могли, і двері подалися. Хтось засміявся. Лоуренс і Патриція спіймали поглядом неодинакові кросівки та три рухливих руки, після чого упали в сніг. Ті, хто тримав двері зсередини, засміялися голосніше, і поки Лоуренс і Патриція намагалися підвестися, синя уніформа зникла, і Патриція ледве встигла упізнати пластмасове відро, перш ніж з нього вилетіла біла рука води. Їх облили водою. Хтось фотографував.