к і належить, і ванна, і мильна піна, і гоління, справжнє гоління, і вбиральня, і цівки гарячої води, що стікає по грудях і ногах, і манікюрні ножиці, і біле вино, вони вип’ють білого вина, перш ніж поцілуватися і відчути, що обоє пахнуть лавандою й одеколоном, раніш ніж пізнають одне одного по-справжньому, серед чистих простирадл, і знову купатимуться, цього разу вже для забави і пестощів, а потім кохатимуться — на чистих простирадлах, серед піни й лаванди, різних щіток і щіточок, — а вже потім замисляться над тим, що слід робити, подумають про сина, про всілякі життєві проблеми, про майбутнє, і все це буде, якщо вони не затримаються, якщо колона буде рухатися, — нехай на другій, аби тільки рухатися. Торкнувшись бампером «сімки» Чотириста Четвертий відхилився на сидінні назад, відчув, як зростає швидкість, відчув, що може натиснути на акселератор, не боячись наскочити на «сімку», і що «сімка» теж пришвидшила рух, не боячись вдаритися у «больє» попереду неї, і що позаду йде «каравела», і швидкість цих машин дедалі зростає, і що можна вже сміливо перейти на третю швидкість, і швидкість перемикається майже автоматично, і хід робиться м’яким і ще швидкіснішим, і Чотириста Четвертий поглянув ніжним розчуленим поглядом ліворуч, шукаючи погляд Дофін. Зрозуміла річ, при такій швидкості паралельність рядів порушилась. Дофін випередила його майже на метр, і Чотириста Четвертий бачив її потилицю і ледь-ледь профіль, саме тоді, коли вона поверталась, щоб поглянути на нього, і порухом виказала подив, помітивши, що Чотириста Четвертий відстає щоразу більше. Намагаючись заспокоїти її усмішкою, Чотириста Четвертий різко натиснув на акселератор, але майже відразу змушений був загальмувати, бо мало не наскочив на «сімку»; він коротко натиснув гудок, але юнак із «сімки», поглянувши на нього крізь заднє скло, жестом пояснив, що нічого не може вдіяти й показав при цьому лівою рукою на «больє», що притислося до його автомобіля. «Дофін» йшов на три метри попереду поряд із «сімкою», і дівча із «двісті третього», який рухався біля «чотириста четвертого», махало до нього руками і показувало йому свою ляльку. Невелика червона пляма праворуч вивела інженера з рівноваги; замість «2НР», що належав черницям, чи солдатового «фольксвагена» він помітив поруч незнайомий йому досі червоний «шевроле», і майже в ту мить «шевроле» вирвався уперед, а за ним «лянча» і «рено-8». Ліворуч біля нього йшов «сітроен», який випереджав його метр за метром, але перш ніж його місце зайняв «пежо», Чотириста Четвертому пощастило розгледіти попереду «двісті третій», що затулив від нього «дофіна». Група розпадалася, переставала існувати, «таунус», очевидно, рухався десь на два десятки метрів попереду, за ним «дофін», водночас третій ряд зліва спізнювався, бо замість «ДКВ» комівояжера перед очима у Чотириста Четвертого миготів багажник якогось старого чорного фургона — чи то «сітроена», чи «пежо». Автомашини мчали на третій швидкості, то обганяючи одна одну, то відстаючи, залежно від загального ритму руху всього ряду, а обабіч шосе у передвечірній імлі з’являлись і зникали дерева й будинки. Потім засвітилися червоні вогні, кожен вмикав їх за тим, хто йшов попереду, несподівано западала ніч. Час від часу звучали гудки, стрілки спідометрів повзли все вище, деякі ряди рухалися зі швидкістю сімдесят кілометрів, інші — шістдесят п’ять, ще інші — шістдесят. Чотириста Четвертий все ще сподівався, що, то вириваючись уперед разом із своїм рядом, то трохи відстаючи, він урешті якось та порівняється з Дофін, але кожна наступна мить переконувала його, що група розпалася остаточно, що вже не повторяться ні звичні зустрічі, ні ритуальний розподіл харчів, ні воєнні наради у машині Таунуса, ні пестощі Дофін у передсвітанковій тиші, ні сміх дітлахів, які бавляться іграшковими автомобілями, ні образ черниці, що перебирає чотки. Коли засвітилися вогники «сімки» на знак того, що вона гальмує, Чотириста Четвертий збавив швидкість з абсурдним відчуттям надії і, загальмувавши, вискочив з машини і побіг уперед. Крім «сімки» і «больє» (позаду лишалась «каравела», але це його не цікавило тепер) він не впізнав жодної машини; крізь скло незнайомих автомобілів із здивуванням, а може, й обурено дивилися на нього незнайомі обличчя, яких він ніколи досі не бачив. Автомобільні гудки змусили Чотириста Четвертого швидко вернутися до свого автомобіля. Юнак із «сімки» дружньо помахав йому рукою, мовби розуміючи його, і вказав рукою у напрямку Парижа. Колона рушила знову, протягом кількох хвилин рухалась повільно, а потім вже так, ніби автострада звільнилась остаточно. Ліворуч від «чотириста четвертого» рухався «таунус», і на якусь мить інженерові здалося, що група знову збирається, що налагоджується порядок, що можна рухатися вперед, нічого не руйнуючи. Але «таунус» цей був зелений, за кермом його сиділа жінка в окулярах і незворушно дивилася вперед. І не залишилось нічого іншого, як віддатися рухові, як автоматично пристосуватися до швидкості автомобілів, що його оточували, й не думати. У «фольксвагені» солдата лишилась його шкірянка, а у Таунуса — книга, яку він читав у перші дні, майже порожня пляшечка з лавандою — у черниць з «2НР». А в нього — він зараз щомиті гладив його — був тепер маленький плюшевий ведмедик, якого Дофін подарувала йому замість амулета. Раптом він спіймав себе на безглуздій думці про те, що о пів на десяту будуть розподіляти харчі і що треба відвідати хворих і обговорити ситуацію з Таунусом і селянином з «аріана», а потім западе ніч, і Дофін нечутно прослизне до його машини, і будуть на небі зорі або набіжать хмари — буде життя. Так, саме так і повинно бути, неможливо, щоб усе скінчилось назавжди. Може, солдатові пощастить дістати ще трохи води, що її за останні години вони всю випили; так або інакше, можна розраховувати на Порше, якщо заплатити йому стільки, скільки він зажадає. А на радіоантені безглуздо тріпотів прапорець з санітарним червоним хрестом, і машини мчали вперед тепер вже зі швидкістю вісімдесят кілометрів на годину, до вогнів, що поволі збільшувалися, й ніхто вже не знав, навіщо потрібен цей стрімкий біг машин поночі серед інших незнайомих автомобілів, навіщо взагалі ця шалена швидкість, цей поспіх, у якому ніхто нічого не знає про інших і пильно дивиться вперед, тільки вперед.